Українська література - статті та реферати
Концепція історії Самійла Величка. Самійло Величко - перший історик козаччини
Всі публікації щодо:
Величко Самійло
Самійло, Василів син, Величко походив із козацького роду з Полтавщини. Освіту здобув, очевидно, у Києво-Могилянському колегіумі, де оволодів латинською, німецькою та польською мовами. його дату народження - 1670-й.
Самійло Васильович Величко, як він сам пише, «негдись» був канцеляристом запорозького війська, був ознайомлений з документами, що належали до часів Богдана Хмельницького, чув багато переказів про минуле. Будучи людиною добре освіченою, не без літературного таланту, знайомий із літописами, різними записками, діаріушами як співвітчизників, так і іноземців, особливо твором «Війна домова» С. Твардовського, він створює велику працю. Величко поставив своїм завданням показати боротьбу українського народу на захист рідної землі від зазіхань польської шляхти і татаро-турецьких орд, уславити козацтво, возвеличити навіки постать «українського Мойсея» Богдана Хмельницького.
Літопис Самійла Величка — наймонументальніший твір української історико-мемуарної прози XVII—XVIII ст., який разом з Літописом Самовидця, Літописом Григорія Грабянки й «Історією Русів» творить комплекс козацької історіографії.
Сам літопис не дійшов до нас у належному вигляді — дуже знищений перший том, значно менше другий. Самійло Величко для створення свого Літопису не обмежився вузькими локальними матеріалами та власними спогадами. Навпаки, він використав різноманітні іноземні джерела. Але за найправдивіше джерело для Величка правили діаріуш (Щоденник) козацького літописця Самійла Зорки, особистого писаря гетьмана Богдана Хмельницького та дрібні козацькі «кронички».
З’ясування специфіки Літопису С. Величка має надзвичайну вагу і позначене складнощами, які стоять перед дослідниками. Більшість дотримується думки, що своєрідність твору зумовлена тим, що автор був літописцем-ученим. «З Величка був дуже вчений письменник супроти, хоча б, Самовидця: він тямив мову латинську, польську, німецьку. Але літопис його має надто компілятивний характер, як це ми були бачили, перелічуючи акти, грамоти й листи, що їх Величко позносив до свого літопису. Їх така сила, що читачеві часом важко стежити за авторовим оповіданням»
У літописному творі надзвичайно важко провести межу між літературними та історичними якостями. На початку XVIII ст. історія ще не була відмежованою від літератури.
М. Максимович вказував не раз на помилки та неточності у Величковому Літописі, але назвав його «важним пріобритеніемъ для малороссійской исторіи», а самого автора — «замечательнимъ полтавцемъ» [12: 398]. Водночас М. Максимович говорив, що твір Величка поступається перед літописами Грабянки та Самовидця, в яких приваблює простота викладу матеріалу. «Никто еще из малороссійскіхъ исторических писателей после Величка на имелъ равнаго ему литературно-художественного таланта» [8: 258]. У світлі цього цілком справедливого висновку значною мірою втрачають силу його прискіпливі оцінки літопису, як недосконалого історичного джерела. Більш того, саме такі судження допомагають об’єктивно оцінити твір Величка, що неможливо без визнання його як твору літературного.
Таким чином, всі дослідники відзначають наявність або й домінанту художнього начала у Літописі Самійла Величка, але далеко не завжди вони трактують це як достоїнство твору. «Красномовство, — писав Д. Багалій, — це головна риса Величчиного Літопису, його стилю, його викладання, його мови. У Величка красномовства й риторики безмірно більше, ніж в інших козацьких літописців. Це характерно, бо з нього, як ми знаємо, не була духовна особа» [1: 59]. Багалій, як учений - історик досліджував твір Величка як історичне джерело, знаходив там недоліки, але не помітив, що літопис має ознаки й іншого жанру.
Починаючи з другої половини XX ст. Літопис С. Величка вже привертає до себе увагу літературознавців. Сучасний дослідник М. Марченко пише: «Дослідники і видавці назвали твір Величка Літописом умовно. Насправді він, так само, як і твір Грабянки, не може бути віднесений до літопису в повному розумінні цього слова. Це літературно оброблений твір, що складається з великої кількості оповідань, побудованих на великому джерельному матеріалі, а також на власних вимислах автора».