Українська література - статті та реферати

Значення давнього письменства у подальшому розвитку української літератури

Всі публікації щодо:
Давня українська література

Давня українська література ХІ-ХVІІІ ст. - початковий і найтриваліший період розвитку нашого письменства, його фундамент, на якому пізніше розвинеться нова українська література. Відлік літературного часу починаться з ХІ ст., оскільки найстаріший рукопис Остромирового євангелія датований 1056-1057 рр. Більшість літературознавців вважають, що літературні пам’ятки як зразки не лише висловлювання певної думки, а й оформлені за певними мистецькими канонами твори, з’являються з Х ст.

Важливо зрозуміти, що стародавня українська література має особливості, без урахування яких неможливо зрозуміти ні окремих творів, ні розвитку літературного процесу.

Особливості давньої української літератури

Перш за все, це теоцентризм, адже давня література щільно стикаться з християнством. Завдяки християнізації Русі Біблія стала важливим джерелом і взірцем для письменства. Це стосується й інших творів ранньовізантійської доби.

Символізм та алегоризм - теж характерна особливій середньовічних літературних текстів. Мистецтво тлумачення цих символів та алегорій є сферою літературної герменевтики.

Третя особливість староукраїнського письменства - його рукописний характер. Первинний текст (протограф), з якого списували копії частково або повністю, до сучасного читача не завжди доходив. Списки фігурували як варіанти протографа. Створювалися також компіляції - своєрідні комбінації з різних текстів. Книги писалися кирилицею, так званим уставом, пізніше - напівуставом.

До особливостей давньої української літератури відносять і своєрідність авторської свідомісті, яка формувалася під впливом середньовічних уявлень про те, що книжник є не творцем, а виконавцем волі Божої. Тож середньовічний автор не прагнув до індивідуального самовираження, а орієнтувався на апробовані взірці. Він вишукував цитати у Святому Письмі, використовував готові штампи, кліше, словесні формули. Не мислячи себе організувальним центром написання книг, книжники свої твори здебільшого не підписували.