Українська література - статті та реферати

Художня своєрідність «Повчання» Володимира Мономаха

Всі публікації щодо:
Оригінальна світська література

В «Поученні» Володимир показав себе не тільки як видатний державний діяч, а й як талановитий письменник. У невеликому за обсягом творі він зміг розповісти про найважливіші моменти власного життя і своєї доби.

"Поучення» — цілісний твір, воно написане за певним планом. На початку іде коротенький вступ. Перша частина — релігійно-морального характеру - містить уривки текстів святого Письма та релігійних цитат. Друга частина подає світські поради, переважно щодо політичної моралі. Тут йдеться спочатку про князівські обов’язки (дома, під час подорожей — військових виправ, об'їзду земель) та обов'язки загальнолюдські. Нарешті, третя частина пояснює попередні поради князя на прикладі власного життя.

Характерна особливість "Повчання" - тісне переплетення дидактики з автобіографічними елементами. Настанови Мономаха підкріплюються не тільки сентенціями з "священного писання", але в першу чергу конкретними прикладами з власного життя.

Інтертекстуальний зв’язок зі священними текстами, спеціально означений фактором авторської побудови, сприяє комунікативно-прагматичній реалізації релігійно-дидактичних завдань, які переслідував Мономах.

Сюжетний розвиток твору супроводжує алегоризм. У "Повчанні" наявні традиційні для середньовічної літератури архетипний алегоричний образ зброї та алегоричний мотив падіння, вплітання яких у художню канву обумовлюється християнським світосприйняттям автора. Семантичний простір твору насичений алегоричними анімалістичними та орнітологічними образами, які ілюструють різні типи взаємостосунків між людьми. Обрамлення Володимиром Мономахом фактологічного опису боротьби із половцями алегоричними сценами полювання виконує функцію звільнення сюжету від обтяжливого впливу реального історичного контексту. Художнє переосмислення суспільно-політичної ідеї про необхідність кожного князя займати свою вотчину і не претендувати на наділи інших позбавляє текст фактологічної конкретики та обтяжливого моралізаторства.