Українська література - статті та реферати

Творчість мандрівних дяків

Всі публікації щодо:
Давня українська література

Певну роль в утвердженні народної української мови відіграла також творчість мандрівних дяків — недовчених спудеїв, які залишивши навчання, заробляли на прожиття літературно-театральними виставами. Іноді вони створювали високі зразки поезії, яка була названа «нищинською» за те, що об’єктом їхнього зображення були «нищі школьні» (школярі, що вдавалися до старцювання). Ця поезія відзначалася жартівливим бурлескним тоном, який поєднувався з «високим» стилем біблійних сюжетів. Такі риси бурлескного стилю добре відомі з «Енеїди» Івана Котляревського.

Блискучі зразки «нищинської» поезії залишив подільський мандрівний дяк Петро Попович-Гученський.

У народі цих прохачів-веселунів ще називали бакалярами (від «бакалавр»), миркачами тощо. Хоч і бідні, вони по-філософськи дивилися на світ, кепкували зі своїх життєвих незгод, високі релігійні образи і сюжети перелицьовували на свій штиб. Простолюд усе їм прощав. У свята ходили від двору до двору, співали, читали вірші, влаштовували невеличкі сценки-спектаклі і цим підробляли. Це схоже на зарубіжних вагантів. Різдвяні та великодні пісні - репертуар мандрівних дяків. Тут поєднувалось високе побожне і низьке сміхотворне, пародії та травестії спудеїв, переповнені жарту, іронії:

Твори не завжди досконалі, не завжди пристойні, але завжди пройняті щирою веселістю, в них переважали елементи розважальні - гумористичні і навіть сатиричні. Це вірш з тієї групи подібних творів, що складається з віршів-травестій, де біблійні персонажі переодягнені в народний український одяг і оточені українським побутом. Ось Бог виганяє з раю «прародителів»:

Хіба не схоже на майбутню «Енеїду» І. Котляревського? Той же силабо-тонічний вірш, та ж народна мова, той же стиль і тон розмови.

Так зароджувалась наша барокова бурлескна література, яка потім дуже добре проявилась в «Енеїді» І. Котляревського. Сергій Єфремов у своїй «Історії українського письменства» підкреслює: «Вся манера і деталі цих віршів показують, звідки Котляревський брав для своєї невмирущої поеми: празникові вірші невідомих авторів - це безпосередні попередники «Енеїди», попередники навіть з ідейного погляду, бо у великодніх віршах находимо ті бажання, що, певне, не одну сушили тоді просту голову на Україні. Визволення не тільки тогосвітнє показують нам ці бажання, але й цілком реальне, земне визволення од усякого тутешнього лиха. Ось як розказує наш вірш про наслідки Христового воскресіння.

«Од такого погляду на дійсність, - зауважує С. Єфремов, - один тільки крок до громадської сатири». І справді, український вірш широко використовує сатиричну форму та засоби, ніби надолужуючи за ті тріскучі панегірики, що лунали на верхах, в офіційній літературі того часу. Це дуже характерний факт - отой одночасний розвиток, з одного боку, панегірика, з другого, сатири».