Українська література - статті та реферати
Фольклорне і художнє літературознавство
Всі публікації щодо:
Історія літератури
Всі публікації щодо:
Літературознавство
Про те, що система зв'язків між літературною творчістю та її осмисленням почала складатися ще на фольклорному етапі художнього процесу, свідчить наявність численних варіантів одного й того ж фольклорного твору, різноманітних легенд і переказів про магічну силу слова, обрядових купальських, дружинних чи весільних пісень, у яких особливого значення надано саме вербальному змісту їх. М. Грушевський, наприклад, у своїй "Історії української літератури" аналізує чотири варіанти дружинної пісні "Ой рано-рано кури запіли...": чернігівський, київський, волинський і галицький. (До речі, чернігівський варіант цієї пісні художньо використав О. Довженко в "Зачарованій Десні".) З цього аналізу добре видно суто художню здатність людини до виражального варіювання станів своєї духовності, але стоїть за цим і схильність до наукової організації тексту, тобто до виявлення своїх дослідницьких потенцій, які визначають смисл фіксованих у слові подій, почуттів, переживань.
В одному з новозавітних євангелій стверджується, що "споконвіку було слово... Ним постало все, і ніщо, що постало, не постало без нього". Таке обожнення слова, високе утвердження його змістової сили теж вказувало на аналітичну (а не лише поетичну) спроможність його, і такого типу свідчення збереглися у багатьох фольклорних творах, присвячених саме глибинним, часом незбагненним властивостям слів як таких. Достатньо згадати "пісні про пісні", замовляння, легенди про чаклунів (чорнокнижників), які "знають" цілющі слова, думи про кобзарів-бандуристів, які могли своїм словом звеселити душу, навіяти печаль чи надихнути на героїчний вчинок. "Заспіває, засміється, а на журбу зверне", — писав про одного бандуриста Т. Шевченко. Подібні речі мали, звичайно" суто художній зміст або існували у фольклорному творі як метафора, але висхідною основою в них була дивовижна й таємнича властивість слова та аналітичне міркування про нього. Це засвідчувало постійну присутність у народній свідомості критичного, літературознавчого начала, яке формувало естетичні основи людського буття і виявляло прагнення повноти й інтелектуальної зумовленості художнього процесу.