Українська література - статті та реферати

Висновки і перспективи розвитку історичної школи

Аналізуючи наслідки функціонування в літературознавстві першої половини XIX ст. історичної школи, слід наголосити на такому:

1. Епоха художнього романтизму в європейському (й українському, зокрема) літературознавстві остаточно сформувала уявлення, що художнім твором може вважатися лише такий твір, у якому присутній дух (історія) народу.

2. Первісною формою літературної діяльності людини були міфи, легенди, перекази, народні пісні, прислів'я, казки, думи та інші різновиди фольклору, що існували тривалий час лише в усній традиції. Завдання Історика літератури — встановити зв'язки професійного літературного процесу з фольклорним, а також відповідність його історичним подіям та спрямованість його в майбутнє.

3. Для історика літератури художній твір є певним історико-культурним документом, але він пройнятий особистим ідеалом творця і тому не завжди може збігатися з ідеалом усього народу чи певної історичної епохи.

4. Найвищим досягненням у літературі вважається явище, в якому устами народу поет говорить те, що народ лише готовий сказати. Йдеться про випереджальний характер поетичних ідей, котрі посильними на цьому етапі були тільки для таких геніїв, як Т. Шевченко.

5. Поетичні ідеї постають у художньому творі не в номінативному (декларативному), а в образному вигляді. Це те, що називають художністю, яка поставала з суб'єктивних переживань поета, з уміння означити найсуттєвіше в конкретному явищі, з поетичної мови (стилю) художника, з уміння крізь життєву правду пробиватися до істини.

6. Художнє відтворення має свою індивідуальну й національну специфіку. Джерела її — у фольклорі, а професійна творчість є її прямою спадкоємницею.

7. Головним предметом для суджень літературного критика й історика літератури є текст художнього твору та умови (історичні) його виникнення.

8. Літературні твори концентрують у собі могутній духовно-моральний заряд. Він здатен формувати (чи руйнувати) світоглядні основи особистості, утримувати в історії й передавати від покоління до покоління дух національної свідомості, виховувати в людині почуття краси, гармонії, досконалості.

9. Вразливим місцем усіх цих досягнень було одне: вони стосуються більше культури загалом, ніж власне літератури. Відкинувши розгляд видів, родів, жанрів літератури, яким займалося класичне й неокласичне літературознавство, історична школа була недостатньо уважною до літературної форми загалом. А з неї, власне, й починається історія літератури як феномена зв'язку людської духовності з навколишнім світом.

Та, незважаючи на цю ваду, історична школа і далі розвиватиметься в XIX ст., набуваючи нових і нових відтінків.