Українська література - статті та реферати

«Очерки истории украинской литературы» М. Петрова

Сумлінним збирачем історико-літературного матеріалу України був ще один сучасник О. Огоновського, але на Східній Україні, професор Київської духовної академії Микола Петров (1840—1921). Його "Очерки истории украинской литературы XIX столетия" (1884) були найповнішим для свого часу критичним джерелом названого періоду і стали відправною точкою творчості М. Дашкевича як нової сторінки в українському літературознавстві кінця XIX ст.

М. Петров займався дослідженням української літератури не принагідно, а присвятив їй фактично все своє наукове життя. Він опублікував також "Очерки из истории украинской литератури XVII—XVIII веков" (1911) і цим засвідчив, що його цікавить не лише період сформованої вже української літератури (тобто нова література), а й її витоки, її давніші періоди і менш досліджені явища. Проте найвиразніше виявився науковий метод

М. Петрова і його погляди на перспективи українського художнього слова у праці про літературу XIX ст. Суть цього методу М. Петров намагався викласти вже у вступній частині "Очерков...". "Історичне дослідження української літератури, — писав він, — виявило б її справжнє коріння й природу, дослідило б той ґрунт, на якому вона росте, й визначило б, до якої міри стоїть непохитно та подає живі соки той ґрунт і, водночас, має чи не має своє майбутнє українська література".

Українську (нову) літературу М. Петров розглядає в поступовому розвитку, хоч і не дає чітко окресленої періодизації. Для нього важить насамперед історико-культурне значення того чи того явища і зв'язок його з суспільними та політичними явищами. Трактування цих зв'язків, однак, видається не завжди мотивованим, особливо коли йдеться про національну самобутність літератури. Методологічна хиба М. Петрова полягала в тому, що він у кінцевому наслідку позбавив українську літературу тієї самобутності і поставив її в цілковиту залежність від літератури російської. Як наслідок, українській літературі в майбутньому нічого "не світить" і її шлях може пролягти (на думку вченого) тільки в напрямку повного злиття з літературою північного сусіда. Бо й народилась вона фактично як віллам і наслідування тієї літератури, підкреслює М. Петров. Ця остання теза стала невдовзі основним предметом його незгоди з М. Дашкевичем, з яким М. Петров через багато літ таки погодився і в названій праці, що вийшла в 1911 р., став цілком на його позицію. Але М. Дашкевича вже не було серед живих.