Українська література - статті та реферати
Статті С. Єфремова «В поисках новой красоты» та І. Франка «Принципи і безпринципність»
Всі публікації щодо:
Літературознавство
Всі публікації щодо:
Франко Іван
У С. Єфремова явно превалював погляд на художній твір, як на щось близьке до публіцистики, а тим часом утверджувалась естетика, що керувалася іншими, художньо-символічними критеріями. І. Франко, що виступив із спростуванням деяких позицій С. Єфремова, своєю статтею "Принципи і безпринципність" цього питання чомусь не торкався, але наголосив на праві журналів (у цьому випадку — "Літературно-наукового вісника") друкувати твори не одного, а будь-яких художніх напрямів. Трохи пізніше суть художнього напряму О. Кобилянської, продемонстрованого, зокрема, в її "Землі", взявся схарактеризувати Г. Хоткевич. Рецензуючи цю повість у 1907 p., він говорив про неї як про тонкий артистичний твір, про елегантність авторської форми, про естетичність її стилю тощо. Відома річ, ранні твори О. Кобилянської цим не відзначалися (письменниця лише здійснювала перехід у творчості від німецької до української мови, і тому, мабуть, мав рацію С. Єфремов. коли вказував на очевидні недоладності в тому переході), але в "Землі" вона постала вже сформованим майстром і значно яснішою в утвердженні своїх поривів "до блакиті", які помітила ще Леся Українка.
Одне слово, підхід до літературних явищ як до явищ естетики завдяки молодим літературним силам початку XX ст. ставав у літературознавстві України незворотним фактом. Його активність набувала дедалі виразніших форм, бо спиралася на нові явища не лише художньої, а й теоретичної практики. Діяльним тут був М. Вороний, який, крім організаційних спроб зорієнтувати українську літературу на нові, європейські смаки, виступає і з власними художніми творами, що несли в собі елементи модерного, умовно кажучи — естетичного літературознавства, пробудження якого активізувалося в окремих європейських літературах другої половини XIX ст. "як антитеза до моралізму домінуючих на цей час реалістичних естетик. Вони, ці естетики, вимагали від літератури дидактичного звучання, морально-соціальної ролі, а від письменника — позиції морального судді суспільства... Відхід від такої етичної орієнтації літератури стався найперше у Франції (Флобер, Бодлер та ін.). В Англії його здійснили прерафалліти, а пізніше Оскар Вайльд. Естетизм... був прямим викликом загальній думці про те, що художник має бути захисником моралі".
У М. Вороного так само звучить заклик відкинути заспівані тенденції та вимушені моралі" на користь краси, естетики". Його вірш "Краса" (1912) був своєрідним поетичним підсумком власних мрій і домагань у цій галузі:
Її я славлю і хвалю
І кожну їй хвилину
Готов оддати без жалю.
Мій друже, я красу люблю...
Як рідну Україну.
Цей мотив показовий для двоїстого уявлення про модерне мистецтво не лише тогочасного М. Вороного. Народницький відтінок у тому мотиві характерний був і для тогочасних жерців краси, наприклад, О. Олеся ("Яка краса, відродження країни."), чого не можна сказати про ще молодших поетів, які гуртувалися навколо "Молодої музи". Свою красу вони намагалися цілком емансипувати від суспільних, патріотичних мотивів, але виходило це в них здебільшого на рівні декларацій. Вони заперечували реалізм, клялися в любові до мистецьких витворів (штуки), оспівували кохання, але, як правило, тільки лозунгове. Образ-символ їм не давався до пера, і тому були підстави називати їхню поезію не символістичною, а передсимволістичною (за висловом Б. Рубчака). Суто поетична слабкість їхньої творчості стала предметом критичного глуму І. Франка, який у рецензії на збірник молодомузівців "Привезено зілля з трьох гір на весілля" вказав не те що на кволість, а повну безпорадність новоявлених новаторів. Ішлося, зокрема, про поетичні вправи В. Пачовського, М. Яцківа, П. Карманського та інших, які, за словами І. Франка, "нікого ні гріють, ні студять". Окремі образи молодомузівців викликали в І. Франка аж надто саркастичні оцінки. Процитувавши, наприклад, вірш В. Пачовського "Люба, зорі з нас сміються. Що по ночах не спимо...", рецензент зауважує: "Не диво, що на таке зорі сміються. Кінь би сміявся".