Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Підпишись на соціальні мережі та отримай крипту
Українська література - статті та реферати
Б. Лепкий і його «Начерк історії української літератури»
Всі публікації щодо:
Літературознавство
Всі публікації щодо:
Лепкий Богдан
У 1909, 1912 роках Б. Лепкий видав у Коломиї перші два томи "Начерку історії української літератури", у вступі до яких наголосив, що волів би розглянути літературу тільки з естетичної точки зору. "Признаюсь, — писав Б. Лепкий, — що найбільше промовляло би мені до серця завдання розслідити, як почуття естетичне об'являлося у нас у творах словесних (говорених і писаних), як розвивалося у них чуття та як росла уява; значиться, безумовним постулатом літератури покласти красу, до котрої рветься дух людський, а котрої докази дав і наш народ у своїх прекрасних піснях" (Т. 1. — С. 22—23). Від такого постулату Б. Лепкий тут же й відмовився, бо він (постулат) дуже б обмежив кількість творів, які піддаються розгляду з позицій краси. Інакше кажучи, довелось би спинятися тільки на таких явищах, як "Слово про Ігорів похід" та усна (фольклорна) поезія, а численні літописи, проповіді, полемічні твори залишилися б поза увагою, бо літературна вартість їх визначається не так естетикою, як історичним змістом. Тому й довелося автору творити свій "Начерк" у дусі історичної школи, довівши його хронологічно тільки до XVII ст. В окремих лише випадках автор більше уваги приділяв не змістовому, а естетичному наповненню текстів. Коли йшлося, наприклад, про обрядові пісні, колядки, щедрівки та інші фольклорні твори, Б. Лепкий акцентував у них на внутрішній задушевності, ліричній теплоті й високій артистичності, які досягалися вишуканими поетичними формами, своєрідними художніми фігурами і прикрасами. У "Слові про Ігорів похід" ці ж "прикраси та фігури" проаналізовано з позицій єдності в поемі реального й нафантазованого світів, використання автором книжної і фольклорної традицій творчості. Особливий наголос зроблено на зв'язках поеми з образною мовою народних дум, поряд із якою органічним видається суто літературний стиль, сповнений "поетичних символів, фігур і тропів, з усіма прикметами виробленої артистичної книжної форми" (Т. 1. — С. 290). Цілком зрозуміло, що художність поетичної мови була б предметом пильної уваги Б. Лепкого в пізнішій українській поезії, зокрема поезії літературного бароко, але дослідження своє він обірвав на початку XVII ст., коли в українській духовності лиш намічались перші ознаки Ренесансу та бароко. У пізніше виданому польською мовою "Нарисі української літератури" (Варшава—Краків, 1930) Б. Лепкий подав цей період лише в інформаційному плані, вмістивши розділи про культурне відродження Києва, козацькі літописи, творчість Г. Сковороди, І. Котляревського, Т. Шевченка й інших письменників XIX ст., але художнє обличчя їх тут ґрунтовно не схарактеризовано, оскільки завдання в автора було просвітницьке: ознайомити певне коло читачів із самим фактом існування української літератури. Швидше всього, це був курс лекцій, прочитаних у Ягелдонському (Краківському) університеті, де з 1925 р. Б. Лепкий працював спочатку доцентом, а потім (з 1932 р.) професором.
Діяльністю молодомузівців, і зокрема Б. Лепкого, фактично завершились спроби прищепити в літературно-критичній думці Західної України першої третини XX ст. філологічну наукову методологію. Не давши вагомих наукових наслідків і не сформувавшись у завершену систему, вона, проте, була відчутним сигналом про можливість нових підходів до літературної творчості і потребу постійних пошуків у сфері трактування словесного мистецтва.
