Українська література - статті та реферати

Я. Гординський: «Літературна критика підсовєтської України»

Статтею О. Білецького "Проблема синтезу в літературознавстві" фактично завершувалося в Україні обґрунтування нормативних догм марксистської методології літературознавства і соцреалізму як регламентованого методу творчості. Оперті на ідеологію класовості, вони набували чинності офіційного, державного закону, одномірні регламентації якого могли в майбутньому лише уточнюватися, розбудовуватися і водночас — дерев'яніти. В таких умовах, як зазначав Я. Гординський, літературознавство і критика потрапляють у "глибоку кризу, ще глибшу, ніж художнє письменство", бо "вільна, об'єктивна думка підпорядковується партійним наказам; критика переходить одверто на партійного жандарма".

До цієї думки Я. Гординський прийшов унаслідок глибокого наукового аналізу літературно-критичної ситуації, що склалася на Україні протягом 20—30-х років. Цитована його монографія стала свого часу чи не єдиним об'єктивним підсумком чверть столітньої діяльності українських дослідників художнього слова, що за значенням рівнялася хіба що з монографією Л. Білецького "Основи української літературно-наукової критики": Л. Білецький давав літературознавчу панораму України від її початків до перших десятиліть XX ст., а Я. Гординський — від часів війни 1914 р. до кінця 30-х років. Фахова і фактографічна сумлінність Я. Гординського (попри деякі бібліографічні неточності, дискусійні міркування і часткове захоплення публіцистичним стилем) дала змогу йому означити практично всі тодішні школи і напрями літературно-критичної думки, яка в умовах утвердження більшовицького режиму лише до кінця 20-х років намагалася утримуватись на рівні реального (плюралістичного) функціонування, а в 30-х почалось патологічне виродження її в бік одномірного марксистського ідеологізму. Перемога його, підкреслював дослідник, "стоїть одвертою раною в українському письменстві та критиці". Ятріння цієї рани на якийсь час було притамоване лише несподіваним (за офіційною версією) початком війни з фашистською Німеччиною в 1941 p., коли всілякі теорії мимоволі поступались місцем більш практичній справі: треба було думати про елементарне виживання, саме життя, а вже потім про літературні інтерпретації його та способи осмислення.