Українська література - статті та реферати

Літературознавство наукове і навчальне

Кількісні показники в літературознавстві, як відомо, ніколи не були продуктивними і викликали до себе, щонайменше, іронічне ставлення. Свого часу І. Світличний іронізував з приводу дослідження І. Білодіда, в якому зміст творчості Т. Шевченка пов'язувався з кількістю вжитих ним "революційно-демократичних" займенників та інших частин мови. До такої практики вдаються і деякі сучасні дослідники, зокрема ті, які пробують свої сили в психоаналітичному літературознавстві. Р. Корогодський, наприклад, у двох числах журналу "Сучасність" за 1999 р. опублікував невідомі раніше 18 листів О. Довженка до артистки Олени Чернової, в яку О. Довженко був закоханим. Листи ще раз підтверджують геніальність автора "Зачарованої Десни", але коли Р. Коро-годський, коментуючи їх, починає акцентувати, що, скажімо, в шістнадцятому листі О. Довженко вживає слово "важко" — 4 рази, "горе", — 3, "життя" — 5, "боягуз" — 6, а займенники "я", "мені" відповідно — 29 і 34 рази, і саме за цим, вважає, можна визначити психічно загальмований стан режисера й письменника як людини, то мимоволі збиваєшся на іронію і втрачаєш довіру до такої методики досліджень.

А втім, тут треба вже говорити не про методику, а про методологію. В останні роки це слово стало навіть модним, оскільки в науці з'явився ґрунт не просто для плюралізму, а для справжнього розгулу методологій. Провідною вважається думка, що історично-ідеологічні методології відійшли остаточно в минуле разом із вульгарним соцреалізмом. Натомість панівні позиції повинні займати і займають усі наймодерніші та постмодерні методології — від "невинного" екзистенціалізму та "елітарного" психоаналітизму до претензійного фемінізму. Про структуралізм уже й говорити нічого, оскільки елементи його наявні фактично в усіх модерних "ізмах"