Українська література - статті та реферати

Панорама пореформеного села у повісті І. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім'я»

Всі публікації щодо:
Нечуй-Левицький Іван

Кайдашева сім’я — це ціла епопея життя українського селянства в перші десятиріччя після реформи 1861 року. Тема повісті — змалювання жалюгідності дрібновласницького побуту селянської сім'ї після скасування кріпацтва. З комічних сцен життя сім'ї Кайдашів виростає реалістична і трагічна за своєю суттю картина селянства, темного, забитого віками панщини, роз'єднаного новими капіталістичними порядками. І. Нечуй-Левицький виводить цілий ряд виразних народних типів: старі Кайдаш і Кайдашиха, їхні сини — незграбний суворий Карпо і жвавий, палкий Лаврін, їхні невістки - горда, «з перцем» Мотря, тиха, мрійлива Мелашка. Селянське малоземелля, вічні нестатки, духовна темрява породжують в родині взаємну заздрість, плітки, ворожнечу.

Письменник висміює дрібновласницький індивідуалізм Омелька, його релігійну забобонність, з позиції здорової народної моралі засуджує в його образі потворне явище - пияцтво. Безкінечні родинні чвари і пияцтво убили у ньому віру в краще життя і довели до трагічної смерті. Облесливість у розмовах, неприродна, фальшива манірність, прагнення почваритися перед біднішими, зневажання їх роблять Кайдашиху смішною. У родинних сварках вона виявляє свою грубість і жорстокість. Характери ж синів Кайдаша, як і його невісток, формуються в умовах пореформеної дійсності. Карпо в стосунках з усіма виявляє свою гордість і впертість. До пари йому й Мотря, котра дуже швидко виявила свій незалежний характер злої та егоїстичної молодиці. Але особливо вплив середовища помітний на змінах у вдачі доброго, м'якого Лавріна і щирої, поетичної Мелашки. В кінці повісті вони постають обмеженими, дріб'язковими, егоїстичними, як і всі члени родини.