Українська література - статті та реферати

Проблематика п'єси Михайла Старицького «Маруся Богуславка»

Працюючи над драмою "Маруся Богуславка", М. Старицький ускладнює сюжет додатковим мотивом, менш поширеним у фольклорі, але таким, що приховує у собі величезні драматургічні можливості, - "продав брат сестру". Це дало змогу драматургові не лише розгорнути динамічний пролог-експозицію, а й не порушувати динаміки розвитку подій. Таким шляхом автор підводить і до осмислення певної винятковості долі головної героїні, що саме по собі вже становить ядро драматичного твору.

Автора цікавить не так суть подій чи явищ тієї далекої епохи, як душевний стан своїх героїв. З іншого боку, автора привабила можливість розвинути морально-філософську проблему взаємин особистості з народом і родом. Як бачимо, у драмі М. Старицького наявний ліричний струмінь.

Маруся чітко усвідомлює свій обов'язок перед народом, який зростив її. Одначе вона має вже й новий, свій рід, і розуміє обов'язок перед ним. Саме тут і криється трагедія героїні, бо ці два обов'язки, що мусили б взаємодоповнювати і підкріплювати один одного, тепер постали перед Марусею нерозв'язною дилемою

Маруся Старицького - "образ, сповнений глибокого трагічного звучання. Він концентрує в собі нерозв'язні чи такі, які неможливо розв'язати на даному історичному етапі, суспільні суперечності".

Трагедія Марусі не лише в тому, що вона відчула себе зрадницею, бо якби справа була лише в цій обставині, то героїня, звільнивши козаків-невольників і таким чином спокутувавши свій гріх перед народом, могла б повернутися з дітьми в Україну. Але вона реально усвідомлювала, що її малолітніх синів козаки не приймуть до свого середовища, бо вони "турченята", "ґвалту слід…".

Шевченків Гонта зарізав "свяченим" своїх синів, бо вони католики, але Сахрон Старицького у фіналі трагедії сповнений каяття перед мертвою Марусею: "…я теж твоїм був катом… Не перемігсь…". Він забирає до себе Марусиних дітей, бо "душа її у них", і клянеться, що буде їх любить, "як найрідніших, Україні й їм віддати все життя".

Трагізм Марусі поглибився ще й після того, коли вона дізналася, що той самий Гірей, якому вона вірила, обдурив її, таємно тримаючи козаків-невольників у підземній в'язниці. Це переповнило чашу страждань героїні. Тепер для неї втрачено все святе, чим вона жила - віра, любов. Відновити хоч щось із безповоротно втраченого можна було лише ціною власного життя.

Смерть Марусі в інтерпретації М. Старицького - не просто покута за радощі, яких вона зазнала на чужині, серед ворогів, і навіть не аскетична самопокара за те щастя, яке вона насмілилась прийняти від долі в той час як катувалися її земляки й серед них - брат, наречений, а мати жебрачкою блукала по світу, випрошуючи милостиню, щоб не померти від голоду. Ця смерть - прямий наслідок неможливості дальшого життя для людини, якій раптом відкрилась страшна безодня людської непорядності, вражаюча дисгармонія світу.

Як зазначалось раніше, в основу сюжету драми Старицького "Маруся Богуславка" покладена народна дума. Відмінність драми від думи полягає в тому, що дума завершується розповіддю про Марусин подвиг: визволення нею полонених козаків з турецької неволі, а драма, навпаки, оточує цей подвиг численними мелодраматичними епізодами аж до того, коли визволені Марусею козаки підпалюють палац паші, в якому перебувають і Марусині діти.

Фінал п'єси руйнує просту велич народної думи з її трагічним лаконізмом. Марусині діти врятовані з пожежі. Але героїня вже не може витримати боротьби між материнським обов'язком і любов'ю до України: діти благають її не залишати їх, а визволені нею козаки, наречений Сахрон і мати кличуть її в рідний край. Маруся не в змозі вирішити цю дилему і накладає на себе руки.