Українська література - статті та реферати
Особливості прози Івана Франка. Новаторство письменника у прозових творах
Всі публікації щодо:
Франко Іван
Головними особливостями художньої прози Франка є тематично-проблемна циклічність, повторюваність і варіантність ідей та образів (аж до принципово нової переробки окремих творів та тем), синтетичність й універсальність жанрово-стильової та образної систем, поєднання фантастично-алегорічної та оповідно-реалісточної художніх манер як на різних етапах творчості, так і в межах одного твору, новий характер епічного узагальнення.
Важливим тематичним циклом у прозі Франка є цикл творів про життя і боротьбу робітників нафтових промислів Борислава. Звертався письменник і до добре відомої в українській літературі теми зображення селянського життя. Значної уваги у творчій спадщині Франка посідають твори про дітей і навчання. Новим явищем в українській літературі стали твори письменника з тюремного життя. В них зосереджена увага на показі життя людей «соціального дна». Це оповідання «На дні», «Панталаха», «До світла».
На початку двадцятого століття окрему групу творів Франка становлять ті, в яких реальний і узагальнено-алегоричний, притчевий план оповіді поєднані як рівноправні і взаємодоповнюючі елементи образного узагальнення цілісності людини і світу. Вони спрямовані на пізнання морально-філософськрнр змісту людського життя, його природної і духовнох самоцінності.
В окремих творах початку двадцятого століття Франко намагався аналізувати новітні умонастрої, типи характерів, які культивувала тогочасна символістська література. Так, у новелі «Сойчине крило» письменник зіставляє вищу етичну і естетичну красу такого «життя для самого себе, з самим собою, самому в собі» з живою природою і загадковістю людського життя і чуття та тим самим вливає «хвилю дійсного, многостраждущого життя» в «слимакове, паперове та негідне існування» героя-відлюдника.
Суспільно-психологічна і морально-філософська проблематика прози Франка реалізувалася через різні стилі художнього мислення. Франко створив оригінальну й універсальну систему реалістичного мислення, спрямовану на пізнання й відображення сучасної йому дійсності, з одного боку, і на суспільне, естетичне і морально-політичне виховання її — з другого. Разом з тим його художня система являла собою цілісне явище типологічного порядку. В ній органічно поєднувалися і елементи старої риторично-образної системи і елементи нової, рефлективної, і новітньої — сугестивної. Вона інтегрувала тенденціх західноєвропейського і російського літературного розвитку, трансформувавши їх відповідно до української національної художньої традиції.
У систему художньої прози Франка входили і традиції міфо-поетичного мислення (мотиви дороги, поєдинку, двійництва, смерті на шляху, жертви, зради), карнавального начала (образи-поняття «публіки», «доброго заробка», «хлопської комісії»). В ній відчутні й елементи романтичного типу обрахотворення — зображення морально-психологічного процесу самоусвідомлення, страждання суверенної особистості, увага до конфлікту вождя і народу, проблема народу і історії, фрагментарна жанрово-стильова організація матеріалу тощо. У прозі Франка виявляються і елементи з імпресіоністичного та натуралістичного стилю («Boa constructor», «На роботі», «Лель і Полель», «Чума»), і елементи новітнього суггестивно-образного узагальнення («Для домашнього вогнища, «Основи суспільності», «Сойчине крило»), і трансформовані мотиви та опозиції неоромантичного плану (мотив майбутнього, протистояння минулого і сучасного, духовних «вершин» і матеріальних «долин», житт і знання). В ній живі і просвітительсько-раціоналістичні ідеї (активність позитивного ідеалу, сатиричне начало, дидактичність, ідеї морального відродження і віра у природну доброту людини). Ці елементи підпорядковані єдиній ідейно-образній функції реалістичного відображення дійсності з точки зору естетичного ідеалу суспільного прогресу. Для українськох літератури така містка, синтетична й функціональна структура прози Франка була явищем новаторським.