Українська література - статті та реферати

Аналіз віршів

Всі публікації щодо:
Методика викладання літератури

1) Вірш «Молитва» Олександра Кониського — відомий також під назвою Боже великий, єдиний, нам Україну храни або як церковний гімн України, музика Миколи Лисенка. Написана в 1885 році.

Тема: звернення людей до єдиного Бога з молитвою про необхідність уберегти Україну і дати її народу волі, щастя і долі. Ідея: возвеличення сили Бога, віра люду в його допомогу. Основна думка: клопотання і звернення людей до Бога не тільки з власних інтересів, а й прагнення зберегти Україну, піклуватися і дбати про неї. Жанр: молитва. Молитва — це: звернення віруючого до бога; канонізований текст звернення. Художні засоби «Молитва» звертання: «Боже…»; метафори: «Боже, освіти, просвіти, зрости, храни, зверни, дай»; епітет: «чиста любов»; повтори: «Боже, дай … многая … волю», «світло…», «Україну…»; риторичні оклики: «Ти на люд наш зверни!», «Дай доброго світла!», «І многая, многая літа!».

Ця пісня більш як півстоліття була забороненою, не виконувалася на концертах, не звучала по радіо. Коли вона народилася, точно не відомо. Слова належать Олександрові Кониському, музика — Миколі Лисенкові. У 90-х роках її знали в Галичині. У 1903-му, коли автор музики перебував у Львові, вона лунала на концертах. Пісня зазнала певного пе-реакцентування: написана для дітей, після зміни окремих слів набула загальнонародного звучання. Виконувалась у школах, на церковних святах, світських концертах, як духовний гімн — спочатку в західноукраїнських землях, а протягом 1917—1920 років — і в Наддніпрянській Україні. А згодом заборонена. Не увійшла до жодного з видань творів М. В. Лисенка. Текст і музика зливаються воєдино, творять органічну цілісність. «Боже великий, єдиний» — одна з тих духовно-патріотичних пісень, що служили і служать високій меті національного відродження народу. Пісня широко знана в усіх країнах, де проживають українці, духовно об’єднує їх із батьківщиною.

2) «Виклик» Старицький

Рід: лірика. Жанр: інтимна лірика. Мотив: любов, вірність, щирість почуттів. Ідея: оспівування високого почуття кохання. Тема: зображення гармонійного поєднання картин розкішної природи з почуттєвою тональністю — станом душі ліричного героя. «Виклик» Старицький художні засоби епітети: «ніч — місячна, зоряна»; «кохана — працею зморена»; «гай — чарівний»; « осичина — струнка», «небо — незміряне, всипане зорями»,«перли — ясні», «роса — краплиста», «роса — срібна», «пригорну — щиро», «розмова — тиха» порівняння: «ясно, хоч голки збирай…», «гай — ніби променем всипаний», «гріє, як жар» гіпербола : «і над панами я пан!», «хвиля кохання» метафори: «гай…чи загадався, чи спить», «листя жагою тремтить», «небо… всипане зорями», «роса грає», «…злоба підслухала», «нічка приспала всіх, соном окутала» художній паралелізм: «що то за Божа краса!»; зменшувано-пестливі форми: «моя рибонько», « ніженьки», «до хатинньки»; «лебедонько», «до серденька», «нічка» метафоричні епітети: «вороги — знуджені працею», «нам — окраденим долею…».

«Історія написання «Виклик» Вірш був написаний тоді, коли М.Старицькому виповнилося 30 років і він одружився з Софією Лисенко. Поезія майже відразу полюбилася читачеві, бо вона близька до високоморальної, рідної, української пісні. Митець зумів поєднати і красу української ночі, і глибокі почуття закоханих. Пейзаж перегукується із настроєм ліричного героя. Лише місяць та ясні зорі — свідки чистого, потаємного кохання. Такої досконалості вдалося досягти за допомогою художньої досконалості слова. Поезія стала піснею. Музику написав М.Лисенко.

3) вірш «До матері» Грабовського, в якому змальовано образ матері засланця-революціонера. Звичайно, що цей вірш надихнув образ рідної матері П. Грабовського — Ксенії Григорівни Грабовської, з якою він, власне, розпрощався вже у вісімнадцять років від роду, коли його арештували. Матір П. Грабовський пам’ятав ще не старою жінкою / 42 роки /, яка залишилась на утриманні зятя / чоловіка старшої сестри поета — Олександри /.

Зрозуміло, що матір журилася, що син у тюрмі, на засланні, пролила не мало сліз, бо ж не раз їй, очевидно дорікали «блюстителі порядку», що її син «державний злочинець». Всю цю гаму почуттів розумів поет. І його роздуми, його власні переживання з приводу матері вилились у короткому, але промовистому вірші. Вірш цей відрізняється граничним лаконізмом, експресією виражених почуттів, щирістю і глибиною. Мовно-стилістична структура вірша дуже близька до народно-фольклорної, до пісні, прислів’я-звертання, тощо. Інтимно ніжне звертання «мамо-голубко» надає віршеві особливої задушевності і щирості.

Синонімічний ряд подібних / тавтологічних / слів-образів підкреслює емоційність віршу, його вплив на читача / «горюєш-стогнеш», «конаю-плачу» /. Цю функцію виконує і інверсія / «Бачити більше тебе я не буду» /.

Особливе емоційне навантаження яскравої соціальної забарвленості несе єдиний, власне, епітет вірша / «неправий суд людський» /. П. Грабовський має на увазі поговір і оцінки не всіх людей, а саме тих, хто підтримує царську владу — всіляких ісправників, поліційних чинів, попів тощо, а також тих забитих темрявою і гнітом селян, що не розуміли значення революційної боротьби, дорікали, що у Ксенії Григорівни син — «державний злочинець», засланець.

Вірш «До матері» — це вірш-сповідь, вірш-звертання до найближчої людини — матері поета. Він належить до кращих ліричних віршів П. Грабовського, взагалі до кращих зразків української дожовтневої лірики.

4) «Народові українському» Грабовський

Утопічні сподівання на те, що ціною страждань героїв буде куплено прекрасне майбутнє світу, перемежовуються тут із реальним, тверезим баченням труднощів історичного поступу, незмінна позиція послідовного революціонера — із сумнівами в результатах, навіть доцільності своєї справи. Нема в героя й остаточної визначеності в способах боротьби. поет утверджує ідеї правди, освіти, згоди, любові до України. Запорукою національної свідомості П. Грабовський вважає освіченість народу. До проблеми освіченості він звертався неодноразово у своїх віршах, адресованих землякам. Тільки разом, тільки шляхом освіти, яка відкриє очі, допоможе національному прозрінню, можна творити майбутню долю України. Спільна невтомна праця допоможе розв'язати руки, дасть наснагу до боротьби "за високість духа", допоможе знайти відповідь на запитання: "Хто ми?"

Болючою проблемою поета було те, що ло нього мало доходило інформації про події в Україні. Лише з листів Б. Грінченка, М. Павлика і І. Франка він дізнавався про деякі новини в культурному й суспільному житті українців.

Таким чином, і в інтимній, і в пейзажній ліриці П. Грабовського, у його посвятах друзям, знайомим звучить громадянська стурбованість про долю рідної землі. Тема України, її неволі і сподівання на кращу долю об'єднує найбільшу кількість поетичних творів П. Грабовського.

5) Франко «Як почуєш вночі»

Лаконічний, насичений емоційно-образним змістом названий твір влучно і ємно розкриває глибину почуттів героя, його розпачливо-сентиментальний настрій, переданий композитором струнким синкоповано-ритмічним мелодичним малюнком. Стиль речитативності в мелодії бездоганно відображає емоційну напругу, логічне завершення якої підкреслюється останніми акордами кульмінації твору. В ньому добре відображена тенденція поступового нарощування динамізму і емоційності, що бездоганно підкреслює фортепіанний супровід (простий акордовий в першій частині, ритмічно насичений у другій), який виразно веде мелодичну лінію, розкриваючи образний характер твору.

6) Франко «Ой ти, дівчино, з горіха зерня…»

Ой ти, дівчино, з горіха зерня — вірш Івана Франка, увійшов до збірки поезій Івана Франка «Зів’яле листя», що вийшла 1886 року. «Ой ти, дівчино, з горіха зерня…» написано на зразок української народної ліричної пісні «Ой ти, дівчино, горда і пишна…» Франко описує красу дівчини, використовуючи фольклорні мотиви і порівняння, властиві народній пісні.

Віршований розмір «Ой ти, дівчино, з горіха зерня»: п’ятистопний хорей. Тема «Ой ти, дівчино, з горіха зерня»: страждання ліричного героя із-за неподіленого кохання. Ідея «Ой ти, дівчино, з горіха зерня»: Ліричний герой закоханий, він дивується тому, як різні якості характеру поєднуються у його коханої — уста — «тиха молитва», а слово — «гостре, як бритва». Дівчина горда, зрозуміти її і здобути прихильність, — як дістати зернятко із твердого горішка, — дуже важко. Почуття любові ліричного героя таке сильне, що він ладен «згубити душу», вважає це і своєю радістю, і своїм горем. Художнi засоби «Ой ти, дівчино, з горіха зерня»: Риторичнi питання: «Чом твое серденько…?», «чом твоi устенька…?» и т.д. Протиставлення: усмiх — скрута, радощi — горе. Речення у більшості — повні, що допомагає нам показати повну картину. Більш всього іменників, що надає нам повну картину про учасників «подій». Є епітети: колюче терня, тиха молитва, що надають твору яскравистості. Звертання: Ой ти, дівчино, ясная зоре! Показають про кого взагалі йдеться мова.

Римування вірша «Ой ти, дівчино, з горіха зерня» відповідає принципу римування в українському фольклорі — переважають морфологічні рими, тобто між собою римуються однакові частини мови: чаром — пожаром, зоре — горе та інші. Відтак музичне звучання строфи, гра тонів і напівтонів зливаються в органічну єдність, наповнюючи поезію особливим колоритом і створюючи своєрідний сплав музики й живопису, завдяки чому художній образ стає зримим і окресленим. Вірш увиразнюють паралелізм («Ой ти, дівчино, ясная зоре! / Ти мої радощі, ти моє горе!»), а також лексичні анафори («Ой ти, дівчино…»).

7) Франко. Пролог до поеми «Мойсей»

У пролозі автор звертається до свого «замученого, розбитого» народу, який стоїть на роздоріжжі й не знає, куди йти. Саме його майбутнім і тривожиться поет. Він не вірить, що судилося йому «в сусідів бути гноєм», що його долею буде «укрита злість, облудлива покірність».Пролог було написано пізніше за поему: під час друкування книжки перші кілька сторінок залишилися чистими, тому видавець запропонував Франкові написати вступне слово, щоб заповнити місце. Наступного дня письменник приніс не передмову, а геніальний поетичний пролог, своєрідний ключ до розуміння ідейно-естетичної концепції твору, що втілює символічний, український вимір поеми, формулює задум твору, його ідею. У ньому І. Франко окреслив національно-духовний код народу в його історичному поступі. Пролог можна поділити на дві частини, співвідносні як теза й антитеза. У пролозі І. Франко звертається не до ізраїльського, а до українського народу. За характером вислову пролог поділяється на дві частини: у першій переважають риторичні запитання, які викликають сумніви в державотворчих задатках українського народу, у його гідності та честі. У другій частині сумнів долається, а замість нього з’являється віра і спроможність народу віднайти себе

«Невже ж задарма стільки серць горіло… найсвятішою любов’ю», невже «задарма край твій весь политий кров’ю твоїх борців?» — звертається він до українців. І сам собі упевнено відповідає:

Не самі сльози і зітхання

Тобі судились! Вірю в силу духа

І в день воскресний твойого повстання.

8) Франко. Уривок з вірша «Каменярі»

Тема — реалістичне зображення героїчної боротьби револю ціонерів (трудящих) проти експлуататорського ладу. Ідея — схвалення благородної справи борців революціонерів, оспівування їх мужності і безкорисливості, тверда віра автора в перемогу над злом, заклик до всіх трудящих: наслідувати бо ротьбу і цим наблизити день волі. Особливістю вірша є те, що він написаний, як говорить І. Франко, «довгими тринадцяти складовими віршами, т. зв. олександріанами, і стропами, з яких кожна зложена з п’яти віршів, римованих а б а а б, причім має женські, а б має мужеські рими».

Франко писав: «Поемка «Каменярі» — є алегоричний об раз громади працівників, що спільною важкою працею ламають скелю для промощення дороги». Скала ця — алегоричний образ вірша, в якому ми впізнаємо самодержавство. Таємничий голос — це голос сумління каменярів. Каменяр з молотом у руці — революціонер, який розбиває гранітну скелю — капіталістичний лад.

Вона написана у вигляді сну. Це дозволило Франку змалювати картину, якої в дійсності не буде (штурм скелі в реалістичному плані — безглуздя), таємні містичні образи («голос сильний нам з гори, як грім, гримить» тощо.

9) Франко. «Не пора…»

Жанр — громадянська лірика. Тема — вияв громадянської позиції поета, небажання служити москалеві, звернення до народу. Ідея-заклик до боротьби проти російської окупації. Ліричний герой звертається до українців із закликами до боротьби. У вірші чітко видно, як він переймається долею України, в його словах закладене послання до нашого народу, яке він так прагнув здійснити. Художні засоби: — епітети: (кривда) стара; рідна (хата), прокляття (мара); (пора) великая; завзята, важна (боротьба); рідний (краю). — метафори: в рідну хату вносити роздор; незгоди проклята мара. Римування — перехресне. Віршовий розмір — трьохстопний анапест. Рима чоловіча. І. Франко написав вірш «Не пора, не пора, не пора…» у складний для себе період арештів і переслідувань і включив його до циклу «Україна».

10) Франко. «Земле, моя всеплодющая мати»    

Збірка: «З вершин і низин». Цикл: «Веснянки» Жанр: ліричний вірш Мотив: праці Віршовий розмір: 5-стопний хорей. Тема: зображення звернення ліричного героя до матінки землі з проханням дати йому сил і натхнення, щоб трудитися. Ідея: возвеличення прагнення працювати на благо своєї землі. Головна думка: «Силу рукам дай, щоб пута ламати, ясність думкам — в серце кривди влучать, дай працювать, працювать, працювати, в праці сконать!» Художні засоби: Епітети — всеплодющая мати; кров безграничная. Метафори — дай теплоти, що розширює груди; дай і огню, щоб ним слово налити. Звертання — земле, моя всеплодющая мати. Риторичний оклик — вічну дай страгть! У вірші «Земле моя, всеплодющая мати» І. Франко пише про свій кровний зв’язок із народом. Нестерпно боляче було дивитися йому на знедолених, темних, безправних людей, не вистачало сил у нерівній боротьбі. Тому він звертається до матінки-землі із синівським проханням.

Ліричний герой розуміє, що бажані суспільні зміни можливі за умови, коли і він, і його однодумці набиратимуться сили в народі. Така ідея проймає поезію «Земле, моя всеплодющая мати…». Щоб бути нездоланним у поєдинку з реакцією, герой просить у рідної землі і краплю сили, яка живе в її глибині, і теплоти, що «розширює груди, чистить чуття», і вогню, щоб ним «слово налити», «правді служити».

11) Грінченко. Вірш із циклу «Зернятка»

XXXII
Ні, не сумуй, поете безталанний,

Що ти малий, поміж людьми незнаний,

Що у тобі вбача людська юрба

Такого, як сама вона, раба,

Ще й гіршого, і подвиг твій великий

Стріває сміх чи крик ворожий дикий:

"Ти ще ж и в и й , — тим не прийшов твій час,

Бо тільки смерть великих робить з нас".

12) Грінченко «Смутні картини»

Убогії ниви, убогії села,

Убогий, обшарпаний люд,-

Смутнії картини, смутні-невеселі,

А інших не знайдеш ти тут.

Не став би дивитись, схотів би забути,

Так сили забути нема:

То ріднії села, то ріднії люди,

То наша Вкраїна сама!..

Автор з сумом описує картини занепадшої України, яку намагаються зпаплюжити. У вірші використовуються повторення.