Українська література - статті та реферати

Жанрові особливості драматичних творів, сприймання їх школярами

Всі публікації щодо:
Методика викладання літератури

Як уже наголошувалося, у нині чинній програмі з української літератури представлені твори всіх трьох родів літератури та їх види і жанри. Якщо в основу епосу покладено подію, в основу лірики — переживання, то в основу драми — дію. Сам термін «драма» походить від гр. дія, дійство. При цьому дія має відбуватися в теперішньому часі. У драмі авторське «я» майже зникає, бо тут діють самі персонажі. «Дійові особи п’єси створюються виключно і тільки їхніми словами, тобто чисто розмовною мовою, а не описовою» (М. Горький). Кожен із жанрів — трагедія, комедія і драма — походять з одного історичного джерела.

Специфіка драматичного роду літератури полягає в тому, що життя, події, об’єкти відображаються в ньому через висловлювання та дію образів-персонажів. Словесний образ автора тут не має таких широких можливостей безпосереднього впливу на читача, як в епосі. У драмі немає авторської мови, якщо не брати до уваги ремарки, які відіграють допоміжну роль. Немає описів — портрети, пейзажі, інтер’єри, якщо вони є, то знову-таки в ремарках і розраховані здебільшого не на читача п’єси, а на режисера вистави. Через це читання драматичного твору вимагає значно більшого напруження фантазії, уяви, ніж читання епічного твору, і це ускладнює його сприймання.

На самому початку тексту автор-драматург подає список дійових осіб (афіша), де може вказувати їхній вік, зовнішній вигляд тощо. Ознайомлення із списком дійових осіб дасть змогу читачеві уявити, про кого йдеться у п’єсі.

Для п’єси характерна діалогічна мова викладу, зміст драми читач сприймає на основі діалогів, полілогів, монологів-роздумів тощо.

Драматичний твір розрахований на постановку на сцені, вистава доповнюється грою акторів, оформлення спектаклю — декораціями, музикою, світловими ефектами. По суті, він сприймається вповні лише в єдності з іншим видом мистецтва — театром. Театр надає персонажам конкретності, творить зримий образ персонажа, інтерпретує його кожного разу по-своєму навіть тоді, коли роль героя виконує один і той же актор: залежно від настрою, самопочуття тощо. Те, що п’єса призначається для гри на сцені, зумовлює й інші її особливості, серед яких гострота конфлікту, напруженість подій.

Ідейно-художній зміст драми розкривається у вчинках та у мові героїв. Драматичний твір має відносно чітку побудову — за діями, явами. Це зумовлює певною мірою і вибір шляху аналізу — найчастіше слідом за автором чи подієвий, композиційний. Дуже рідко вдаються до пообразного чи проблемно-тематичного.

Завдання вивчення драматичного твору: школа повинна виховати не тільки кваліфікованого читача, що здатен самостійно осмислити той чи інший драматичний твір, а й кваліфікованого глядача, що вміє оцінити спектакль, гру акторів, роботу режисера тощо.

Вивчаючи драматичні твори, учні повинні засвоїти цілий ряд понять, що стосуються драми як роду літератури в його історичному розвитку — драматичний твір як основа сценічного мистецтва, соціально-побутова драма, комедія, історична драма, драма-феєрія, оптимістична трагедія, монолог, діалог, акт, ява, картина, ремарка тощо, а також терміни, пов’язані з театральним мистецтвом (декорація, бутафорія, куліси, грим, режисер, ложа, партер, бельетаж, антракт, програма та ін.).

Рухає сюжет драми конфлікт. Ним зумовлюється групування персонажів, їхні вчинки тощо. Конфлікт за характером може бути соціальним, психологічним, побутовим. Звідси і види драматичних творів: соціально-побутова, історична, пригодницька, психологічна та ін.

Розуміючи характер конфлікту драми, учень усвідомлює ідею твору. Безпосереднім виявом конфлікту є наскрізна дія і лінії контрдії. Учитель повинен навчити учнів з’ясовувати, як у п’єсі розгортається основна дія, визначати основні етапи її розвитку, заради чого ведеться боротьба між окремими героями твору, як і чому групуються дійові особи?

У програмі з української літератури для текстуального вивчення введено не так багато драматичних творів, як, скажімо, ліричних. Зокрема, І. Карпенко — Карий «Сто тисяч» (8 клас), І.Котляревський «Наталка Полтавка» (9 клас), І. Карпенко — Карий «Мартин Боруля», «Хазяїн», «Сава Чалий», Леся Українка «Лісова пісня» (10 клас); М. Куліш «Маклена Граса», «Мина Мазайло», «Народний Малахій» (11 клас). Уперше про поняття «драма» дізнаються у 8 класі (за програмою за загальною редакцією М. Жулинсього). 12 клас взагалі не містить драматичних творів для текстуального вивчення. Укладачі сучасних програм із української літератури вказують на відсутність драматичних творів на сучасному літературному етапі, говорять про так званий застій у розвитку жанру.

Методика роботи над драматичними творами у школі має специфіку, але загальні закономірності, вимоги до в вчення матеріалу залишаються в основі тими ж самими. Подаємо таблицю, в якій представимо основні етапи роботи над драматичним твором з урахуванням вікових особливостей учнів.