Українська література - статті та реферати

Рима, її роль у вірші

Всі публікації щодо:
Теорія літератури

Ри́ма (грец. rhýthmos — мірність, сумірність, узгодженість) — суголосся закінчень у суміжних та близько розташованих словах, які можуть бути на місці клаузул або перебувати в середині віршового рядка.

Роль рими

Рима як звукове, а не графічне явище, охоплює ритмічний акцент і наступні за ним звуки (іржава — держава), навіть групи слів (складна рима: характерника — химерний кат}), зрідка — цілі рядки (панторима), тісно пов'язується з ритмомелодикою, лексикою, синтаксисом, строфікою віршованого мовлення. Попри те, що їй відводиться чільна роль у ліричній композиції та строфотворенні, вона виконує й інші функції: естетичну, мнемотехнічну, магічну, ритмоінтонаційну, жанрововизначальну.

Рима також виповнюється важливим смисловим навантаженням, поглиблюючи основний зміст поетичного твору:

Запізнились на свято писарчуки!... Не встигли чорнильні

Душі донести нам, не розхлюпнувши, чару Бахового

Бунту.

Тут, зважаючи на послідовність римування даної строфи (кільцеве та суміжне), відповідно у прямішій формі розкривається екзистенціальне переживання поета: печаль — (між) проваль; безмежна — обережно. Водночас рима відбиває і певні нюанси, приховані в основному поетичному тексті. Тому вважати її за версифікаторську оздобу безпідставно. Як свідчення шляхетного смаку та інтелектуальної винахідливості, рима вказує на невичерпні можливості одухотвореної версифікації, навіть у межах канонічних форм, на переборення шаблонності банальної, зуживаної рими завдяки свіжій, вишуканій, неординарній.

Різновиди рими

За місцем ритмічного акценту (наголосу) в суголосних словах рими поділяються на чоловічі (наголос на останньому складі), жіночі (наголос на передостанньому складі), дактилічні (наголос на третьому складі з кінця) та гіпердактилічні (наголос на четвертому складі з кінця). Чоловічу риму ще називають окситонною, жіночу — парокситонною, а дактилічну пропарокситонною.

За якістю співзвуч бувають багаті та бідні, за частинами мови — граматична (іменникова, дієслівна тощо), неграматична (римуються слова різних частин мови), за повнотою суголось — тонічні і приблизні, за розташуванням у строфі — суміжні (парні), перехресні, кільцеві (охопні), тернарні, кватернарні, за грою значень — каламбурні, залежно від інтервалу чи за відсутністю його. Подеколи трапляється різнонаголошена рима.

Правлячи за основний чинник строфотворення, рима поширена й у астрофічному вірші, може не вживатися у строфі (білий вірш, білий сонет).

Клаузула (лат. clausula — закінчення) — заключна частина віршового рядка, починаючи з останнього наголошеного складу. Співзвучні клаузули утворюють риму.

Залежно від місця наголосу розрізняють клаузули (як і рими):

— окситонні (чоловічі) — з наголосм на останньому складі. Кінець рядка звучить твердо, уривчасто.

Наприклад:

Аж сьогодні, зачувши недбале «аГОв!» -

Суміш сумніву і підлоти,-

Я шукаю в ефірі органниц глаГОл,

Як аеродром пілоти

— парокситонні (жіночі) — з наголосом на передостанньому складі. Кінець рядка звучить м’якше, тепліше.

Наприклад:

Блаватним більмом, холоднечею НОти,

Густим аж цілющим — презирством криниць

Не око, а серце благає спільНОти,

Ковтаючи солод людських таємниць

— дактилічні — з наголосом на третьому від кінця складі. Кінець рядка звучить плавно, лагідно, іноді тужливо.

— гіпердактилічні — з наголосом на четвертому від кінця складі. Така рима часто сприймає додатковий наголос на останньому складі і тому звучить, як чоловіча.

Звичайно, якоїсь певної інтонації рими (і клаузули) створити самостійно не можуть — вони лише увиразнюють, посилюють основну авторську інтонацію.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.