Українська література - статті та реферати

Епос, його особливості. Жанри та жанрові різновиди епосу

Всі публікації щодо:
Теорія літератури

Епос (слово, мова, розповідь) — це рід художньої літератури (поряд з драмою і лірикою), оповідання, для якого характерне зображення подій зовнішніх по відношенню до автора. Залежно від масштабів зображення подій і доль розрізняють три групи епічних жанрів. До великих жанрів влежать епопея (іноді роман-епопея) і роман, до середніх - повість, малі жанри - репрезентують новела, оповідання, є, нарис, фейлетон, памфлет, міф, легенда, притча, казка. Кожна літературна епоха позначається на розвитку жанрів. Межі між ними є досить рухливими, кожен літературний твір вносить щось своє в жанрову еволюцію.

Епопея, або героїчна чи епічна - значний за обсягом монументальний твір епічного змісту, в якому широко і всебічно відтворено епохальний перелом у житті цілого народу (часом багатьох народів), відображені події, що мають вирішальне значення для багатьох поколінь. Вергілій «Енеїда», «Слово о полку Ігоревім». Риси: 1) предметом епопеї виступає національне епічне минуле; 2) джерелом епопеї слугує національне сказання (а не особистий досвід і мотивований ним вільний вимисел); 3) епічний світ віддалений від сучасності, тобто часу його оспівувача (автора і його слухачів), абсолютною дистанцією. Сучасна епопея суттєво відрізняється від епопеї античності. Вона з'являється в XIX («Війна і мир» Л. Толстого, «Сага про Форсайтів» Дж. Голсуорсі, «Жан-Крістоф» Р. Роллана, «Тихий Дон» М. Шолохова).

Роман — великий епічний жанр, в основі якого лежить зображення приватного життя людини в нерозривному зв'язку із суспільним розвитком. Жанровими ознаками роману є розгалуженість фабульних ліній сюжету, детальне розкриття життєвих доль багатьох героїв протягом тривалого часу, іноді всього життя. Герої зображуються в суспільних взаєминах і побуті, наодинці із собою, зі своїми проблемами та переживаннями, розкривається їх психологія та настрої.

За змістом — це може и історичний роман («Роксолона» П. Загребельного), соціально-психологічний роман («Вир» Г. Тютюнника, «Собор» О. Гончара), фантастичний роман («Серце Всесвіту», «Чаша Амріти» О. Бердника), сатиричний роман («Аристократ з Вапнярки» О. Чорногуза), воєнно-патріотичний роман («Дикий мед» Л. Первомайського, «Прапороносці» О. Гончара), біографічний роман («Шрами на скалі» Р. Іваничука), мемуарний роман («Третя Рота» В. Сосюри) тощо. За формою оповіді - роман в новелах («Тронка» О. Гончара), роман-хроніка («Хроніка міста Ярополя» Ю. Щербака)

Повість — епічний твір середньої жанрової форми. Частіше за все говорять про її проміжне становище між романом і оповіданням, нечіткість і розмитість жанрових меж. Дійсно, повість має чимало спільного як з романом, так і з оповіданням. У ній розкривається людська доля, взаємини героя з навколишньою дійсністю. Відмінності скоріше мають кількісні, а не якісні параметри. Якщо в оповіданні найчастіше в центрі якийсь один епізод, одна подія, то в повісті, як і в романі, можуть змальовуватися декілька подій, об'єднаних, як правило, навколо одного центрального персонажа. На відміну від роману, повість «не має напруженого та завершеного сюжетного вузла», в ній часто відсутня «єдність наскрізної дії», а тому «типова», «чиста» форма повісті — це скоріше твори біографічного характеру, різні художні хроніки (див., наприклад, повість О. Кобилянської «Царівна», написану у формі щоденника) У сучасному розумінні повість існує з першої половини XIX століття («Маруся», «Сердешна Оксана» Г. Квітки-Основ'яненка), Марка Вовчка («Інститутка»), Т. Шевченка («Художник», «Музикант»). Майстрами цього жанру виявили себе І. Нечуй-Левицький («Микола Джеря»), Б. Грінченко («Серед темної ночі», «Під тихими вербами»).

Новела - (новітній) — малий епічний жанр художньої літератури, іноді новелу ототожнюють з оповіданням. Специфічна жанрова риса новели — чітка окресленість фабули, яка робить сюжет новели гостроподійним. З оповіданням та повістю новелу споріднюють такі жанрові ознаки: одноподійність, олноконфліктність, настанова на достовірність відтворюваного матеріалу життя. М. Коцюбинський, В. Стефаник, Л. Мартович, Г. Косинка, М. Хвильовий, Ю. Яновський, О. Гончар, П. Загребельний, Григір Тютюнник, В. Шевчук, Є. Гуцало.

Оповідання — стисло замальовується одна чи кілька подій з життя головної дійової особи чи кількох осіб. Ці події показано лише в кількох епізодах. Часто розповідь ведеться від 1 особи. В оповіданні значну увагу приділяють зображенню подій та обставин, різним описам, чого новела не терпить. Наявність зовнішнього ланцюга вчинків, більш повільний у порівнянні з новелою розвиток дії — характерна риса оповідання.

Нарис — малий художньо-публіцистичний жанр, у якому автор зображує дійсні події та факти. Найчастіше нариси присвячуються відтворенню сучасних подій чи зображенню людей, яких особисто знав письменник. У нарисовій формі «ідейне на першому місці, а фантазія на другому, так що в ньому «думка піднесена над фактом». У нарисі головна думка, ідея, тенденція, соціальна проблема, що підіймаються, чітко підкреслені, даються більшою чи меншою мірою відкрито. Якщо в романі, повісті, оповіданні оголеність думки часто сприймається як недолік, то в нарисі ця ж риса — немовби естетичний закон. Нечуй — Левицький «На Дніпрі».

Фейлетон — невеликий за обсягом твір художньо-публіцистичного характеру, написаний на злободенну тему, що розкривається в гумористичному плані. В українській літературі до цього жанру зверталися Остап Вишня, Я. Галан, С. Олійник.

Памфлет — художньо-публіцистичний твір, що в гостросатиричній формі викриває злободенні явища суспільного життя.

Міф — жанр епосу в якому розважальний елемент зведений до критичного мінімуму, а на передній план висунуте завдання пізнавального з'ясування та пояснення причин або історії походження й розвитку тих чи інших важливих життєвих явищ.

Легенда (те, що слід читати) фольклорний або літературний твір, що містить розповідь на фантастичну тему. З усіх інших епічних жанрів легенда найближче стоїть до міфу, оскільки, як і в останньому, в ній ідеться про фантастичні події, проте, на відміну від міфу, в основі легенди лежить, хоча й щедро прикрашена вигадкою, розповідь про реальні історичні події та про реальних історичних осіб, які з тих чи інших причин запали в народну пам'ять.

Притча — короткий фольклорний або літературний розповідний твір повчального характеру, орієнтований переважно на алегоричну форму доведення змісту етичних цінностей буття. Повчальність, алегоричність, філософічність, зовнішня подібність побудови — це ті риси, що єднають притчу з байкою. В притчі на характери героїв звертається мало уваги, вони є часто неконкретними, можна сказати, навіть абстрактними, повністю залежать од наперед заданої думки. Притчу ще часто називають параболою. Парабола — це група алегоричних, моралізаторсько-повчальних жанрів (притча, байка, коротка казка, анекдот, оповідь тощо), в якій через зібраний приклад і його тлумачення утверджувалися певні думки.

Казка — малий епічний жанр, корені якого сягають в усну народну творчість. В основу казки покладено вигадані, фантастичні чи авантюрні події. Кінцівка є переважно оптимістичною: добро перемагає зло. Казка поділяється на три великі групи: 1) казки про тварин; 2) фантастично-чародійні казки; 3) соціально-побутові казки.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.