Українська література - статті та реферати

Олександр Олесь (1878-1944)

Всі публікації щодо:
Олесь Олександр

Олександр Іванович Кандиба (псевдонім Олесь) народився 5 грудня 1878 р. у м. Крига на Харківщині в родині хлібороба. Свої дитячі та юнацькі роки він провів на межі Гетьманщини і Слобожанщини, у панському маєтку в селі Верхосулі, який наймав його дід по матері. Він називав себе «дитиною степу», і вся краса вільного простору втілилась у поезії Олеся. В 11 років хлопець залишився без батька.

Освіту він дістав у Білопільській чотирирічній школі, а потім у сільськогосподарській школі в м. Деркачі. У 1903 р. вступив до Харківського ветеринарного інституту. Займався самоосвітою, вивчив польську, сербську та болгарську мови.

У 1906 р. О. Олесь склав свою першу збірку віршів «З журбою радість обнялась», яку випустив у Петербурзі у зв'язку з менш

суворою цензурою наступного року. До неї не ввійшли його ранні, незрілі поезії, отже, Олесь зразу постав перед читачем в усій силі свого поетичного слова.

Наступні збірки виходять у 1909 р., 1911 р., 1914 р., 1917 р. З появою його збірок Україна отримала нового поета-лірика, якого давно чекала українська поезія. Його вірші відповідали часові українського відродження.

У 1919 р. поет змушений був виїхати з України до Угорщини і залишився за кордоном назавжди. Розлука з рідною землею тяжким болем виливається в його поезії. О. Олесь мріяв побачити Україну, але мрія його не здійснилася. «Вигнанець», як він себе називав, помер на чужині і похований у Празі. Але його син Олег Ольжич, талановитий поет-патріот, продовжив справу, розпочату батьком.

Поезія О. Олеся наповнена тонким відчуттям краси і багата мотивами й почуваннями. Критики називають її поезією серця, у якій краса природи зливається з красою людської душі.

Звертається поет і до проблеми самотньої особистості, яка змушена вести вперед своїх сучасників, значно випереджаючи свій час. Особистість ця трагічна, не сприйнята іншими. Але справа її залишається на землі, перетворюючи дійсність.

О. Олесь і сам не був сприйнятий сучасниками, загубившись між народниками та неокласиками, які закидали йому то провінціалізм, то надмірну замилуваність чистою красою. Але ця поезія випробувана часом і сяє, як чисте золото.