Українська література - статті та реферати

Сучасна «Молода» українська література (90-ті рр. XX ст.)

Сучасний український літературний процес — це новий самобутній різногранний період в історії розвитку української культури загалом. Він розвивається у контексті світового, який позначаєтьбся різними суспільно-історичними, культурологічним змінами, появою різних стильових течій та напрямів, різноманітністю світоглядових систем. Змінюється функція тексту як такого. Письменник намагається знайти такі художні засоби передачі, якими б він міг осягнути довколишню реальність.

Негативні риси (вади) сучасної української літератури:

- Опір з боку власних державних структур (економічна криза);

- Страх нової ідеології;

- Внутрішньо-психологічний чинник (неадаптованість свідомості читача до інтернаціоналізму нових текстів).

Риси сучасного українського літературного процессу (на початковому етапі розвитку):

- За кілька остан років українська література майже повністю подолала тематичну неповноту радянської літератури;

- поступово долається соцреалістичний метод інтерпретації.

Постмодерн (роst — після; modo — саме зараз) — це явище, що набуває значення після ІІ Світової війни і є цілою низкою рухів, іноді несумісних, що виникли в мистецтві, архітектурі, літературі, музиці й означають радикальний сумнів щодо надійності будь-яких основ, щодо цілісності світовідчуттєвих категорій [Енциклопедія постмодернізму/ за ред. Чарльза Вінквіста і Тейлора. — К., 2003].

Основні риси постмодерної літератури:

- Особливе світосприймання постмодерніта (незалежна і вільна особистість, яка не відчуває потреби у дозволі на користування буттям; людина, яка намагається увібрати в себе, поєднати, взаємодоповнити істини інших людей, націй, культур; бачення всіту як театру абсурдів, великого карнавалу, хаосу, «свята дурнів» (Юр. Андрухович));

- Нарочито ігровий стиль;

- Химерне переплетіння різних стилів (високий класицистичний із грубо натуралістичним; реалістичний із фантастичним; науковий, публіцистичний, діловий з казковим, гумористичним, анекдотичним, детективним), тому твір є поліваріантним у прочитанні;

- Суміш багатьох традиційних «високих» і «низьких» жанрів (готичний роман, роман-фристайл; ліризується проза; спостерігається поєднання різних жанрів в один твір).

- Сюжети нагадують легкозамасковані алюзії на твори попередніх епох (інтертекстуальність).

- Образ оповідача (автора) — автор намагається не відокремити власну суб'єктивну позицію, а розруйнувати власну суб'єктивність у творі, деперсоналізувати героїв, одягти на них маски.

- Своєрідна іронія (іронія народжується тоді, коли суб'єкт не ставиться серйозно ні до смислу, ні до його вияву. Постмодерністи намагаються виявити примітивність, несправжність, безглуздя ідей, стереотипів, кумирів, істин, смаків);

- Не логіка, а потік усередненої свідомості — манера викладу (твори є «документальною безглуздістю»);

- Повна безвідповідальність;

- Нівелювання всіма критеріями національного, високого, прекрасного, героїчного (нігілізм);

- Людина позхбавлена духовного, вона аморальна, герої часто є маргіналами, голою маскою, божевільними, злочинцями, маніяками тощо.

- Повне, цілковите занурення в хаос (конструкції, думок, вчинків, суджень тощо).

Сучасна українська детективна справа

Детектив — це різновид пригодницької літератури, предовсім прозові твори, в яких розкривається певна таємниця, пов'язана зі злочином.

Функції детективу: розважальна та інтелектуальна.

Ознаки класичного детективу: притаманний самостійний процесс розслідування; чітко виписаний сюжет; наявний головний герой —детектив, лідер за типажем, пристрасний, інтуїтивний; чітка композиція (відвідання місця скоєння злочину, виклад власної версії розслідування, дії детектива, висновки розслідування); мінімум художніх засобів.

Сучасний український детектив кардинально відрізняється від класичного. Він трансформувався у бойовики, тріллери, напівфентезі з частим впровадженням еротичних мотивів. Сучасний детектив має кілька сюжетних ліній, які органічно доповнюють основну — детективну, даючи ключ до її розгадки через філософські, психологічні, соціально-історичні, містичні та ін. пласти твору.

Представники: Ірен Роздобудько (психологічний детектив), Євгенія Кононенко (філософський детектив), Василь Шкляр (містичний детектив) та ін.

Юрій Андрухович (нар. 1960 р.).

Поетичні збірки: «Небо і площі» (1985), «Середмістя» (1989), «Екзотичні птахи та рослини» (1991), «Пісні для мертвого півня» (2004).

Романи: «Московіада», «Рекреації», «Переверзія», «Дванадцять обручів», «Таємниця».

Оксана Забужко (нар. 1960 р.).

Феміністський текст і письменницький імідж жінки-авторки в сучасній українській літературі.

Поетичні збірки: «Травневий іній» (1985), «Диригент останньої свічки» (1990), «Автостоп» (1994).

Романи: «Польові дослідження українського сексу», «Let's my people go!», «Шевченків міф України».

Любко Дереш (нар. 1984 р.) — прозаїк, який започаткував альтернативну молодіжну прозу в сучасній українській літературі.

Романи: «Культ», «Архе», «Намір», «Поклоніння ящірці».

Євгенія Кононенко (нар. 1959 р.).

Прозові твори: «Колосальний сюжет», «Повії теж виходять заміж». Оповідання про сучасну жінку та її проблеми. Відтворення психології жінки в час великих суспільних змін.

Романи: «Імітація» (2001), «Зрада» (2002) — детективне продовження «Імітації».

Марія Матіос (нар. 1959 р.)

Жанрово-стильове розмаїття творчості письменниці: поетичні збірки «Жіночий аркан», «На Миколая», «Десять дек морозної води», «Сад нетерпіння», «Вогонь живиці», «З трави і листя»; прозові «Солодка Даруся», «Життя коротке», «Нація», «Бульварний роман», «Містер і місіс Ю-Ко в країні укрів».

Василь Кожелянко (нар. 1959 р.)

Корінний буковинець, поет, політичний аналітик і найпарадоксальніший український письменник.

Перші прозові роботи — так звані романи-анекдоти «Дефіляда» (2001), «Тероріум»(2002) — поєднання елементів фантастики, детективної прози на тлі пародійно-саркастичного стилю твору.