Українська література - статті та реферати

Естетика епохи бароко. Українське бароко. Жанри, тематика і символіка барокової поезії (І. Величковський, К. Зінов'єв, Л. Баранович, І. Мазепа)

Всі публікації щодо:
Давня українська література

Всі публікації щодо:
Баранович Лазар

Всі публікації щодо:
Величковський Іван

XVII—XVIII сторіччя стали періодом розвитку українського бароко. Бароко не лише мистецький стиль, але й особлива модель світосприймання.

Які ж характерні риси цього напряму? Насамперед це метафоричність світосприймання, в чомусь — навіть складність. Світ стає мінливим, сповненим символів, реальність метафорична та неоднозначна... Такою постає дійсність для людини епохи бароко. Вплив церкви та держави посилюється, мотиви церковного та світського мистецтва поєднуються між собою — це принципово нове явище українського мистецтва, оскільки до початку XVII століття ці мотиви різко розмежовувались. Складна образність дедалі більше приваблює авторів, алегоричність та метафоричність творів робить їх ніби нашаруванням смислів та образів. Але ця складність не відлякувала читача, а навіть зацікавлювала його, бо бароковий твір часто містив гру, мав бути розгаданим і розшифрованим, ніби ребус.

Митці часто грали на контрастах, уводячи до своїх творів напруженість та трагічність. Дивне поєднання песимізму, трагічності і гри спостерігаємо в творах цього періоду.

Значення бароко для розвитку української літератури можна зрозуміти хоча б з того, що цей стиль проіснував в українській літературі більш ніж два сторіччя, нехай навіть змінюючись та еволюціонуючи. Бароко дістало своє відображення в усіх жанрах літератури та мистецтва. Це і проповіді Галятовського та Радивиловського, і вірші (як духовного, так і світського спрямування), і драми...

Дійсно, форма барокового твору мала особливе значення. Часом письменники надто ускладнювали її, але експерименти з формою принесли нам оригінальні і дуже цікаві жанри. Акровірш — це особливий вірш, з перших літер рядків якого складається слово або й цілий вислів. Були й інші «ігрові» форми поезії, наприклад вірші могли записуватись певними фігурами (у формі зірки, хреста, навіть корабля!), поети шифрували в своїх творах дати, вислови, малюнки, але від того поезія не втрачала ані свого ліризму, ані глибини сенсу. Напевно, треба було оволодіти справжньою майстерністю поета, аби створювати такі поезії. Наприклад, І. Величковський вигадав так звані «раки літеральні», тобто вірші, рядки яких можна було читати в будь-якому напрямі.

Бароко не тільки впливало на форму і зміст творів, але й на їхню мову: виник особливий мовний стиль, що характеризувався складною метафоричністю, багатством та вишуканістю мови, він дістав назву «плетіння словес», бо і справді слова спліталися у химерні візерунки, красиві і захоплюючі.

Естетика бароко формувалася в період боротьби різноманітних соціально-економічних умов та ідейно-естетичних принципів, в історичну епоху первісного нагромадження, соціальних криз, перших буржуазних революцій, піднесення національно-визвольних рухів. Оптимізм і гуманізм, сувора простота і прозора ясність, властиві творчості митців Відродження, перестають задовольняти. Ця епоха виробила своє світосприймання, знаходила свої способи відображення дійсності, які й оформились у стиль бароко. Отже, бароко — це художнє світосприймання періоду первісного нагромадження капіталу, зародження в надрах феодалізму буржуазних відносин, періоду ускладнення суспільного життя і зростання соціальних суперечностей.

Спирається цей стиль на філософську основу пантеїзму. Елементи ірраціоналізму у барочних творах уживаються з виразним прагненням до раціоналізму, осмислення дійсності часто набуває форм емблематично-символічного характеру. Бароко, як своєрідна система естетичного освоєння життя, відбиває суперечливий стрімкий рух духовного розвитку людства,— рух, смисл якого прихований в безмежній різноманітності речей, властивостей, в неосяжній строкатості явищ, що відкривалися свідомості.

Бароко було мистецтвом синтезу, примирення суперечностей: земного і небесного, духовного і світського, античності і християнства; барочні митці намагалися синтезувати протиборчі тенденції, що раніш розвивалися відокремлено. Тут дивовижно сполучаються міфологічні й біблійні образи, християнські й язичеські уявлення; зрештою, можливо, це відбиття спроб примирити культуру дохристиянського світу з культурою християнства. Для стилю цього характерні протиставлення протилежностей, поєднання чуттєвості й аскетизму, абстрактної думки й натуралістичної конкретності, фантастики й правдоподібності. Порівняно з попередньою епохою розвитку мистецтва бароко розширює ареали письменства, захоплює нові сфери життя, раніше не освоєні художньо.

Барочне мистецтво зосереджує свій інтерес навколо трагічних суперечностей дійсності: життя і смерті, тлінності і вічності, суєти і щастя. Прагнучи розкрити непримиренність антиномій у самій природі, митці бароко часто вдаються до натуралістичних описів, аж до естетизації огидного й потворного, протиставлення йому краси вічного, духовного. Цим зумовлюється характерний космізм бароко—намагання осмислювати все в космічних масштабах, прагнення до всеохоплення та універсальності.

Такий нахил до синтезу, до універсальності в літературі бароко відбитий як в тематиці, так і в формах, зокрема у прагненні увібрати, освоїти все відоме на той час багатство естетично-художніх прийомів — від ренесансної поетики до художніх засобів середньовічного мистецтва. Стиль бароко не тільки сполучає старі художні засоби з новими, а також демонструє нове, несподіване сполучення раніше відомих прийомів. Митцям бароко властивий специфічний підхід до античності, алегорично-символічне переосмислення міфологічних уявлень. Звертає на себе увагу значний інтерес барочних письменників, зокрема українських, до пізньої античності, спадщини латинських письменників.

Бароко успадкувало і удосконалило вироблену в попередні часи алегорику, емблематику і символіку. Емблематичній поезії відводилося важливе місце в давніх поетиках. Але барочні письменники задовольняються елементарними схематичними емблемами, символами і алегоріями, які, на відміну від символіки пізнішого мистецтва, були загальнозрозумілими. Талант того чи іншого митця виявлявся у тонкощах тлумачення цих емблем і символів. Витонченість наслідування попередників ціниться не менше, а навіть більше, ніж наслідування природи, відображення дійсності. Наскільки сучасна естетична свідомість вимагає від художника самостійного неповторного бачення світу, настільки естетика часів бароко вимагала поваги до традицій, певного трафарету думки, почуттів, ситуацій. Ця традиційність і регламентованість дивовижно співіснує з прямо-таки безмежними пориваннями фантазії.

Митців бароко цікавить не стільки зрима, зовнішня реальна сторона речей скільки відшукування духовної їх сутності, використання з повчальною дидактичною метою. Прагнення перетворити кожний предмет на джерело повчання, видобути мораль з кожного явища навколишнього світу, всеохоплюючий дидактизм,— все це знаходить для свого вираження ускладнені, вишукані форми — параболи, різні види притч, незвичайні зіставлення образів, гіперболи, парадокси, антитези, напружений метафоризм. Алегорично-символічному витлумаченню піддані різноманітні властивості рослин, звички й риси тварин тощо.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.