Українська література - статті та реферати

Творчість Ю. Яновського. Експериментальний роман «Майстер Корабля»

Уже сама тема роману «Майстер корабля» — море й кіномистецтво — виконана в сміливому неоромантичному ключі, значно розширювала ідейно-проблемні й стилістичні обрії української прози.

Окрім усього, «Майстром корабля» письменник демонстрував нову форму, у якій домінував раціоналістичний стрижень, поетика умовного моделювання. Через образ оповідача — сімдесятилітнього То-Ма-Кі — автор розмірковує сам і змушує всіх інших персонажів постійно «мудрувати». Оповідь ведеться переважно у формі ліричної сповіді То-Ма-Кі. Йдеться про минуле, але з висоти майбутнього — із 70-х pp. XX ст. Ця оповідь переривається вставними «історіями» з життя інших героїв, які самі їх згадують, — і тут, звичайно, фантазії прозаїка немає меж. Яновський зміщує не лише різні часові, але й просторові площини: композиція досить вільна, роман розбудовується на очах у читача — автор зумисне залучає до активної співучасті в такому віртуальному творенні нової дійсності. Авторська (а також читацька) уява мандрує слідом за дією, що відбувається (реально або в споминах) то в Місті (тобто Одесі), то в Італії, на острові Ява, в Румунії. Ця дія більш авантюрно-пригодницька, інтригуюча, аніж логічно-описова, герої постійно перебувають у якихось випробувальних, критичних ситуаціях, що спонукають до вибору. Зовнішній сюжет час від часу переходить у сюжет внутрішній (що стосується емоційних переживань героїв) і навпаки. Сама метода написання «Майстра корабля» дуже специфічна для 20-х pp. XX ст. — читач стає співучасником творення нового, українського модерністичного роману. Яновський постійно на цьому наголошує, оминаючи традиційну реалістичну описовість, однак при цьому дбає про викінченість і свіжість своєї новоявленої моделі. В основі ліричної стихії твору — романтика безкраїх морських просторів (на яких «кожна дорога нова, і кожне місце — дорога»). Вона здатна кликати з затхлого затишку власного дому, вабити в незвідані краї, до нових висот людського духу.

У «Майстрі корабля» наскрізними є мотиви молодості, творчості, любові та дружби. Щоправда, головні герої душею віддані не так літературі, як кіно — новому мистецтву, що тільки спинається на ноги. Однак романтика настрою, що в романі є наскрізною, не переростає в суцільний піднесений пафос, чим грішили твори революційних романтиків. Утім, вона й не охоплює ні складних морально-етичних проблем людського співжиття загалом, ні конкретних тогочасних проблем української нації. Таке поєднання — одна зі специфічно українських рис модернізму.

У творі постійно присутній ліричний образ моря. «Море в тебе дійсно шумить скрізь», — так каже про це пілот Майк батькові. Із цим образом пов'язані всі дійові особи. Але в житті кожного з них море відіграє свою роль. Для матроса Богдана — це природна стихія існування, якою він пишається, хоч іноді іронізує над собою. Взагалі іронією перейнятий весь твір — у цьому одна з ознак його модерністичності. Для режисера Сева та сценариста То-Ма-Кі море — натхненник їхньої творчості й самовдосконалення. Море втілює далеку мрію, можливо, ірреальну, яку можна відчувати, у стихії якої можна жити, творити, рухатися вперед, долати перешкоди, труднощі, мрію, що часом може стати реальністю. Українська проза 20-х pp. XX ст. засвоює й активно впроваджує також ще одну новітню духовно-психологічну «субстанцію» у свідомості української людини цього часу — Місто.

У романі Яновського Місто уособлює той обітований рідний берег, чиїми тихими вуличками часом гуляє штормовий вітер, принесений з моря, — ця деталь присутня в тексті твору. Подібними деталями конкретизується авторське переживання зображуваного, власне, зображення стає вираженням, носієм певного філософського підтексту. Знову-таки кожен з героїв розуміє той берег по-своєму, що, однак, не позбавляє образ. Міста узагальнюючого змісту, утілення образу батьківщини — головної ідеї твору. У місті на березі моря вирішується й доля таємничої, прекрасної танцівниці Тайах. Зрештою, саме із цим романтичним образом пов'язаний сюжет роману. У виборі місця й ролі жінки в романі Яновський також пішов новим для української літератури модерністичним шляхом. Свою Прекрасну Даму він наділяє екзотичним і легендарним іменем. Тайах намагається вирватися з полону непривабливого минулого, поступово повертає собі почуття власної гідності, упевненості, очищається духовно. Це характерна риса романтичного світовідчуття Яновського — його герої завжди тягнуться до світла, збагачення свого внутрішнього єства, ніколи не в'язнуть у полоні власних сумнівів і нікчемності. Героїня з надією чекає майбутнє. У неї закохуються всі три головних героя твору, що, хоч і створює певні колізії в стосунках, але не розбиває чоловічої дружби.

Персонажі «Майстра корабля» внесли в українську прозу 20-х pp. XX ст. дух творчого неспокою, сміливого пориву до утвердження в цьому неспокійному, як вічне Море, новому світі. Письменникові вдалося поєднати в романі загальнолюдське й національне, сміливо спроектувати майбутнє. Саме цей роман засвідчив апофеоз духовного й художнього зростання Ю. Яновського як українського неоромантика. Автор не відмежовувався від тих актуальних проблем пореволюційного українського, суспільства, які порушувала тогочасна патріотична інтелігенція в гострих дискусіях (найвідомішою є дискусія 1925—1928 pp.), статтях, у художній творчості. Серед них особливо вирізнялася проблема культури української нації, як одна з найважливіших соціально-етичних проблем.

У романі Яновський поетично називає культуру нації своєю нареченою, для якої він був «сміливий і упертий», «хотів бути в першій лаві бійців за її розквіт», «полюбив море, поставив на гербі якір, залізний важкий якір, що його приймають усі моря світу». В останніх словах утілено романтичну ілюзію ще не розчарованої та не розчавленої тоталітарним режимом української інтелігенції 1920-х pp.

Автор створює образ корабля (не бутафорного, а справжнього, за стародавніми кресленнями), який символічно втілює своєрідну програму духовного відродження українців, їхній власний шлях розвитку, з опорою на справжні цінності, вивірені часом. Ця підтекстова програма постійно доповнюється роздумами То-Ма-Кі, інших дійових осіб, причетних до спорудження вітрильника. Власне, роман став своєрідною сходинкою в усвідомленні українською людиною себе як частини певної нації, своєї духовної, морально-етичної наповненості в конкретному часі та в перспективі.