Українська література - статті та реферати

Характеристика образу повсталого народу в поемі Тараса Шевченка «Гайдамаки»

Найвизначнішим твором ранньої творчості Тараса Шевченка стала поема «Гайдамаки», написана у 1841 році. Романтичний світогляд поета спонукав шукати сюжети в героїчному минулому України. То ж історичною основою твору стали події 1768 року, відомі в історії під назвою Коліївщина. Це літопис повстання українського народу проти утисків польського панства. Повстанці, переважно селяни, звалися гайдамаками. Під проводом запорожців на чолі з Максимом Залізняком та Іваном Гонтою вони протягом двох місяців винищували польську шляхту, допоки російське військо за наказом Катерини II, що таємно змовилася з поляками, хитрощами, зрадою підступно не придушило цей страшний для шляхти рух. Повстання гайдамаків було антифеодальним. Основними джерелами для написання поеми були: - народні перекази, легенди, пісні про гайдамаків; спогади очевидців, розповіді учасників повстання, зокрема діда Івана; історичні праці та художні твори українських, російських, польських учених і письменників про Коліївщину, зокрема «Історія русів».

Головним героєм поеми є повсталий народ. Про це свідчить і назва поеми. Образ повсталого народу розкривається через індивідуальні образи-персонажі Яреми , Гонти, Залізняка, Волоха, кобзаря, запорожця. Тарас Шевченко своєю поемою розвіяв міф багатьох істориків про гайдамаків як розбійників і лиходіїв.

Найяскравішим образом повсталого народу виступає Ярема-сирота безрідний, який з бідного попихача у корчмаря Лейби виріс в народного месника, хороброго воїна. Служник доброї, ніжної вдачі, він мовчки терпів образи, лайки хазяїна, не нарікав на долю, бо має щиру дівочу любов — Оксану. Але особисті почуття відступили у Яреми перед прагненням боротися за народне щастя. Він вирушає зі свяченим ножем до повстанців. Ярема, якому гайдамаки дали прізвище Галайда, ставши повстанцем, відчув, що в боротьбі за волю у нього «виросли крила». Народне повстання розігнуло пригноблену людину. Галайда стає грізною силою, месником, коли дізнається про мученицьку смерть титаря і викрадення Оксани. Але він мстить не лише за особисте горе, а за всі кривди народні. У боротьбі з ляхами пробудилася його гідність, громадянська свідомість. Образ Яреми виростає в уособлення борців проти гнобителів. Це реалістичний образ, поданий у романтичному дусі. Поет наділив свого героя винятковими рисами казкова сила, нечувана хоробрість. Водночас колишній наймит постійно з народом, ділить з ним ярмо неволі та радість перемоги над гнобителями. Ярема, як і всі повстанці, свято дотримується присяги. Вранці повінчавшись з Оксаною, увечері він повертається в загін Залізняка, якому став за сина. За відданість народній справі й прославився Ярема. Ярема не гине. Бо такі, як він, мають передати наступному поколінню естафету священної боротьби за волю.

Про загальнонародний характер гайдамацького руху свідчить те, що керівники повстання належать до різних суспільних прошарків того часу. Залізняк — сирота-наймит; Гонта — пан сотник, полковник Потоцького. Але діяли вони спільно, боролися за одну справу. Боротьбу проти поневолювачів гайдамаки називали «святою справою», адже «ножі освятили» в Лебедині. Увесь повсталий народ змальований виключно єдиним: «навіть жінки з рогачами пішли в гайдамаки»…