Українська література - статті та реферати

Поема «Сон» Тараса Шевченка як політична сатира на самодержавний лад

Після 14-річної розлуки з рідною землею Тарас Шевченко — вільна людина, відомий як автор «Кобзаря» у 1843 році прибув в Україну, відвідав рідні місця. Поет побачив закріпачену Україну, катованих братів і сестер. І серце поета обіллялося кров’ю, адже в житті його покріпаченого народу нічого не змінилося. Але змінився, ще більше зміцнився погляд письменника на дійсність. Повернувшись до Петербурга, поет написав поему «Сон». Вже епіграфом до поеми «Люди (світ) не можуть прийняти істини, доки не побачать і не пізнають її» автор пояснює завдання: розкрити цю істину людям, сказати правду про самодержавно-кріпосницький лад, про винуватців і причини соціального та національного зла. У вступі автор дає нищівну характеристику самодержавству, саркастично таврує найголовніші болячки кріпосницького суспільства. На першому місці серед катів і грабіжників народу поет ставить царя та його оточення. Саме образи панів подано автором узагальнено, жоден із них не індивідуалізований. Зовнішньо вони гидкі, бо страшенно товсті, а вдачею, світоглядом, мораллю — ще гидкіші. Це підлабузники, кар’єристи, людці, що втратили почуття власної гідності, інтелектуально вироджені, боягузливі. Усі вони — добровільні лакеї царя і царедворців. Їх провідні риси — плазування перед царем і царятами, чинопочитання, вислужування. Їх стільки багато, що поет пише: «панства, панства…». І це стає загрозою добробутові і прогресові суспільства. Доказом цього є гротескна картина, яку Іван Франко назвав «генеральним мордобитієм». І влучно, бо в ній вирішальним є кулак-символ деспотизму російського самодержавства.

Найдокладніше зупиняється Шевченко на царській парі. Бо Микола І на час написання поеми вже став «жандармом Європи», душителем всього прогресивного. На викриття і засудження імперської політики самодержавства вперше зважився Тарас Шевченко, причому при цьому він обрав шлях карикатури, глуму і все знищуючого сарказму. Цей глум починається із портретів. Цариця — «мов опеньок засушений, …тонка, довгонога, хита головою», «мов та чапля меж птахами». Цар — неначе з барлоги медвідь виліз». А обоє вони — «мов сичі надуті».Отож, портретна характеристика царів у Шевченка сатирична, знижувальна. Портретній характеристиці царської пари відповідає їх більш ніж дивна поведінка: цариця чогось скаче, бадьориться; цар ледве-ледве переносить ноги, прилюдно б’є по обличчю високого чиновника, не говорить, а кричить на придворних — «цвенькає», не дивиться, а «вилупив баньки з лоба», він взагалі «мов скажений». Цар-«ведмідь» - лютий і тупий; цар-кошеня — нікчемний і пустий. Цар і цариця здатні вести розмови тільки про нові петлиці та про новіші муштри. Правда, вони говорять також «про Отечество», але для них вітчизна і муштра — мало не синоніми. Цар до того ще й сердитий і від пияцтва «одутий, аж посинів».Ось хто керує найбільшою державою світу, ось яких моральних потвор люди вважають «божими помазаниками», ось кому вірять люди і від кого сподіваються покращення своєї долі люди. Зрештою, цар — головна причина страждань простого народу. Хіба може бути в суспільстві розумний порядок і справедливість, прогрес, коли біля керма стоять такі керівники? До таких висновків спонукає поет своїм твором. Заключна частина поеми ставить останню крапку у викритті царя і царизму. Цар здається сильним, коли в нього є ІІІ відділ, церква, чиновництво, а головне — Сибір, тюрми, військо і жандарми. А коли цього всього не стало, грізний ведмідь став жалюгідним кошеням. Це гротеск, але суть його правильна.

Отже, комедія «Сон» це перший сатиричний твір Тараса Шевченка. І не лише. Це перший в українській літературі твір політичної сатири. Він дав поштовх до виникнення зовсім нового жанру не тільки в літературі, а й у мистецтві взагалі. Поема викривала мораль паразитизму і вірно підданства, закликала до людської і національної гідності.