Українська література - статті та реферати

Найвидатніші представники та характеристика художніх здобутків літератури українського бароко

Всі публікації щодо:
Давня українська література

Бароко — це стиль у європейському мистецтві ХI століття, що прийшов на зміну ренесансу. Бароко притаманні урочистість, пишність, складність, динамічність композиції, мінливість. Літературі бароко властиве поєднання релігійних і світських мотивів, образів, тяжіння до різноманітних контрастів, метафоричність й алегоричність, прагнення вразити читача. Цей стиль особливо проявився в літературі й архітектурі нашої країни у ХVІІ-ХVІІІ століттях. Він набув назви українське бароко або козацьке бароко.

Найяскравішими представниками літературного бароко є Іван Величковський, Лазар Баранович, Семен Климовський — у поезії, Самійло Величко — у літописанні, Феофан Прокопович — у драматургії. Помітні елементи бароко у полемічній творчості Івана Вишенського та поезіях Григорія Сковороди.

Бароко поширюється в усіх жанрах тодішньої літератури. Так, Самійло Величко - писар військової канцелярії — автор «Літопису Самійла Величка» (чотири томи), розповідаючи про події з 1648 по 1700 роки, відтворює міжнародне становище та дипломатичні зв’язки України. У центрі — Національно-визвольна війна 1648-1654 років під проводом Богдана Хмельницького. Цього гетьмана С. Величко порівнює із Мойсеєм, наголошуючи, що і після смерті продовжує жити образ «даного від Бога вождя». У літописі подаються біблійні сюжети про вавилонську вежу, царя Соломона, Содом і Гоморру. Мова твору барокова. У ній багато алегорій ( алегоричні образи Біди і Нужди, які прийшли в Україну з Польщі), епітетів, порівнянь, біблійних висловів.

У бароковій поезії виділяли такі роди і види поезії: епічна, драматична (комедії, трагедії, трагікомедії), сатирична, елегій на (скорботна), епістолярна, лірична, епіграматична, курйозна і фігурна(вірші у формі «раків», хрестів, зірок, лабіринтів, акровірші), віршові загадки і пародії. Надзвичайним поетом був Іван Величковський. Природа наділила його здатністю пильно вдивлятися у світ, гостро й парадоксально осмислювати його, виливати свої думки в місткі асоціації, колоритні образи, влучні дотепи. Віртуозно володіючи словом і віршем, він експериментує, шукає та розробляє нові й незвичні літературні форми. Це була типова людина епохи бароко. І його творчість є одним із найяскравіших зразків українського бароко. Його творчий доробок — це панегірики на честь Лазаря Барановича та Івана Самойловича, дві рукописні збірки «Зегар з полузегарком» (зегар — великий годинник), і «Млеко». Збірка «Зегар з полузегарком» невелика за обсягом. До неї входять звертання до читача, вірші та прозове звернення до Варлаама Ясинського, а також три поетичні цикли, в яких письменник намагався уявити світ, що має чотири складники:весна, літо, осінь, зима; схід, захід, північ, південь. Збірка «Зегар — духовна. У ній автор у віршовій формі розповідає історію життя і воскресіння Ісуса Христа та його матері Діви Марії, вибудовує ціннісні орієнтири віруючої людини.

Вирізняється у збірці цикл «Минути»е постають картини світу, в якому живе проста людина. Ідея циклу полягає в тому, що все у житті минає, всі марності світу несталі й нетривалі, вони минуть, коли прийде смерть. По-християнськи обстоюючи трактовану ідею рівності всіх людей, Іван Величковський приділяє багато уваги надзвичайно популярній у мистецтві епохи бароко темі неминучості, невідворотності, всевладності смерті, байдужої до соціального становища, і взаємопов’язаній з темою смерті.

Коли говорити про барокову поезію, не можна не відзначити, що епоха бароко — це був період бурхливого розвитку книжної пісні. Найпопулярнішою була пісня козака Семена Климовського «Їхав козак за Дунай».

Розвивається й українська барокова проза: повісті й оповідання як релігійного характеру, так і світські. Поширюється в Україні демонологічна повість і авантюрне оповідання. Набув розвитку український бароковий театр. Утверджується принесена із Заходу шкільна драма, у творах якої використовувалися мотиви та образи християнства та античності. А у ХVIII ст. з’являються світські драматичні твори на сюжети української та всесвітньої історії. Це «Володимир» Феофана Прокоповича, присвячено гетьманові Мазепі, а також твір невідомого автора про початок національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького «Милість Божа…»

Письменники барокового напряму для своїх творів брали теми із сучасного їм життя. В основу цих творів лягали трагічні події, страждання людей від урядових утисків, беззаконня чиновників. У цих творах поєднувалося непоєднуване — добро і зло, прекрасне й потворне, високе й низьке. Серед найвизначніших набутків бароко спостерігається заглибленість у внутрішній світ людини, нетерпимість до зла у будь-яких проявах і гуманізм, поширення можливостей зображувально-виражальних засобів.