Українська література - статті та реферати

Основні риси українських народних балад

Балада (від латинського слова — «танцюю») — це ліро-епічна пісня сумовитого характеру з драматично напруженим сюжетом, в якій ідеться про фантастичні або незвичайні події чи життєві конфлікти. У центрі балади — завжди індивідуальна, але суспільно значуща людська доля. Сюжет балади стислий, розповідь зосереджена навколо одного, але найважливішого вузла, ведеться швидко, без уповільнень.

Для балади характерна напруженість, гострота, трагічність сюжету, висока емоційність, зображення однієї події з життя героя. Тому час дії — нетривалий, дійових осіб — одна-дві. Будова вірша і строфи в баладі різні, але вільні.. Балади виконуються як соло, так і хором.

Мотиви балад:

- туга за нареченою; - убитий на війні козак; - почуття дівчини, з якої насміялися; - зле чарівництво; - прокльони свекрухи на адресу молодої невістки; - зрада і помста.

Серед сюжетів балад виділяють такі тематичні групи:

1. Міфологічні, пов’язані з легендами про перетворення людей у птахів, рослин, алегоричні образи (голуб, голубка);

2. Сімейно-побутові з пережитками кровно-родових відносин (брат сватається до сестри, мати і жених її - син);

3. Про сімейні стосунки за часів патріархальних відносин — чоловіків та жінок, батьків та дітей;

4. Історичні балади, які щільно стикуються з історичними піснями;

5. Соціально-побутові (про смерть рекрутів, чумаків, наймитів, січових стрільців).

Українські балади відображають світобачення й уявлення різних поколінь, їх зв’язок з природою: персонажі балад представлені символами. Син, якого прокляла мати, стає явором; невістка, яку зненавиділа свекруха, стає тополею. Дівчина може перетворитися на пташку, а крякіт ворона віщує козацьку смерть. Є образи ясного сокола, сизого голуба, сивої зозулі. Трапляються у баладах казкові мотиви, поширена гіпербола.

Є три види балад:

1. Світоглядні — розкривають поетичний світогляд народу, його міфологічні уявлення, світ фантазій і розуміння природи. Це найдавніші балади. Серед них балада «Ой, чиє то жито, чиї то покоси…». Саме у цих баладах формуються поетичні символи: калина — краса дівчини, береза — чистота, вода — її кров, роса — її сльози, тополя — печаль.

2. Соціально-побутові балади змальовують взаємини між рідними, розкривають почуття кохання і ненависті, образи і ревнощі. У цих баладах немає фантастичного, а більше реалістичного. Такою є балада «Ой не ходи, Грицю…». Сюжети таких балад лягли в основу сюжетів творів М. Костомарова, Т. Шевченка, М. Старицького.

3. Окрасою нашої пісенної поезії є історичні балади. У них панівним є дух людини, ідея батьківщини, народні ідеали честі, геройства. Найбільше у цій групі балад про боротьбу проти турків і татар. Це балади «Що сі в полі забіліло…», «Дунаю, Дунаю, чому смутен течеш…», «Бондарівна», «Лимерівна». Виділяються також балади про героїчну смерть на полі бою — «Козака несуть…», «Похорон козака», «Вдова проводжає сина у похід».

Мене особливо вразили балади «Бондарівна» («У містечку Богуславку Каньовського пана (пісня про Бондарівну)» та «Ой був в Січі старий козак».

У «Бондарівні» розповідається про горду дівчину-красуню Бондарівну, яка не скорилася польському панові Каньовському, не продала свою красу за таляри. І поплатилася за свою гордість життям від руки Каньовського. Балада закінчується трагічно: Бондарівну не зміг поховати її старий батько, бо він з великого горя від втрати дочки-одиначки наклав на себе руки.

У баладі «Ой був в Січі старий козак» гостро засуджується зрадництво Сави Чалого — сина старого козака. Сава - історична особа, був начальником надвірних козаків князів Любомирських. Спочатку брав участь у гайдамацькому русі, а потім добровільно перейшов до поляків, зрадивши своїх товаришів. Сава організовував напади на гайдамаків, жорстоко розправлявся з полоненими. І його колишній побратим, ватажок гайдамаків від імені козаків і з благословення старшого Чалого-батька скарав Саву Чалого на смерть. Цей епізод і відображено у баладі.