Українська література - статті та реферати

Трагічна доля жінки-матері у творчості Тараса Шевченка

У творчості Тараса Шевченка Україна найтрагічніше постає в образах жінок, передовсім скривджених долею в закріпаченому суспільстві. Це селянки-кріпачки, вдови, сироти, покритки. Цікаво, що образ жінки у творах поета еволюціонує. Так, у ранній творчості цей образ романтичний — поема «Катерина» - 1838 рік. У період «трьох літ» - він реалістично-побутовий: поема «Наймичка» (1845 р.). У вірші «У нашім раї на землі», написаному в період перебування поета в засланні, у поетичній мініатюрі-образкові «Сон» («На панщині пшеницю жала…») (1858 р., Петербург), поемі «Марія» (1859 р.), написаних після заслання, - реалістичний, символічно узагальнений.

Поему «Катерина» Т. Шевченко написав у двадцятичотирьохрічному віці. Але у творі відчувається рука досвідченого майстра. Це емоційна розповідь про долю простої селянки, яка стала черговою забавкою офіцера-москаля. Поет пройшов з своєю героїнею весь страдницький шлях — від порога батьківської хати, звідки її вигнали батьки, до холодних доріг Московщини, на яких покритка зустріла свого москаля і, зневажена, гине, залишивши сина на милість долі.

Невмирущим гімном материнській любові називають поему «Наймичка». На відміну від Катерини, Ганна — героїня поеми-ставши покриткою, вирішує підкинути свого сина бездітним заможним селянам, а сама стати у них наймичкою, аби щодня бачити свого сина, доглядати за ним. Усе життя Ганна носила у своєму серці велику таємницю і лише перед смертю зізналася своєму синові, що вона — його мати. Вершиною створеного Кобзарем ідеалу жінки-матері стала поема «Марія». Задум цього твору виник у поета ще під час перебування у засланні, але почав писати поему лише 1859 року під час перебування в Україні, а завершив у Петербурзі. За основу твору поет взяв біблійну легенду, позбавивши її всіх елементів містики. В основі поеми — традиційний біблійний сюжет про жінку, яка народила Ісуса Христа. Мати стала соратницею сина, пройнялася його ідеалами, разом із ним вирушила на боротьбу. З ним дійшла до Голгофи. І навіть коли побачила сина розіп’ятим на хресті, не скорилася горю, не спопеліла душею. Марія зібрала синових учнів і надихнула їх своїм огненним словом на подальшу боротьбу. А вони учення Ісуса рознесли по всьому світу. Мати ж померла з голоду. Ось такий традиційний трагічний фінал. А її страдницьке життя і після смерті намагалися спаплюжити, принизити… Так, Тарас Шевченко в найгеніальнішій за щирістю та силою поемі змалював жінку-покритку як Богоматір. Образи синів у поемах символізують майбутнє: Катерина зреклася щастя, дарованого їй Всевишнім; Ганна рятує й виховує сина для добра; Марія не тільки виховує сина, а й після його загибелі підхоплює справу, продовжує творити духовне добро.

Як бачимо, тема материнської любові стала наскрізною у творчості Тараса Шевченка, набуваючи нових рис, барв, відтінків.