Українська література - статті та реферати

Пісенна творчість Марусі Чурай

Всі публікації щодо:
Чурай Маруся

Дівчиною з легенди називають народну поетесу Марусю Чурай. Ще з часів Богдана Хмельницького й донині співають її пісні. Марусі Чурай приписують авторство таких перлин: «Засвіт встали козаченьки…», «Віють вітри, віють буйні», «Ой не ходи, Грицю…», «В кінці греблі шумлять верби», «Грицю, Грицю, до роботи…» та ряд інших. Її пісні пов’язані не лише з власним життям, а й з спостереженням за життям народу, дотримання законів моралі , особливо жартівливі пісні, а також це пісні про козацьку звитягу.

Життєпис Марусі Чурай складено за творами співачки та на основі переказів, легенд, усних спогадів учасників подій. Відомо, що Маруся (Марина) Гордіївна Чурай народилася в Полтаві в сім’ї хороброго і чесного козака Гордія Чурая, якого стратили після поразки в битві під Кумейками 1637 року проти гетьмана Потоцького. Дівчина мала гарний голос і сама складала пісні. Марусю палко покохав благородний і хоробрий козак війська Богдана Хмельницького Іван Іскра. Дівчина ж полюбила іншого — козака Григорія Бобренка. Мати козака була проти одруження Гриця з Марусею, оскільки дівчина була бідною, єдиним її багатством був талант складати пісні та співати їх. Обидва козаки брали участь у Національно-визвольній війні українського народу проти польської шляхти під проводом Богдана Хмельницького 1648 року у складі Полтавського полку. Маруся чекала з війни коханого. А він, повернувшись, за намовлянням матері вирішує одружитися з Галею Вишняк- племінницею полковника Пушкаря. Ображена дівчина його отруїла. Дівчину полтавський суд засудив до смертної кари, проте перед стратою, коли Маруся вже готова була прийняти смерть, Іван Іскра привіз їй помилування від самого гетьмана. Маруся з туги невдовзі померла, проте залишилися у спадок її пісні.

Образ легендарної народної поетеси приваблював багатьох письменників 19-20 століть, діячів української культури. Її називають українською Сафо. Так, за основу багатьох художніх творів узято сюжет її балади «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці…» Ольга Кобилянська написала повість «У неділю рано зілля копала», Ліна Костенко увічнила образ талановитої піснетворки в історичному романі у віршах «Маруся Чурай». Символічно звучать рядки твору:

Це дівчина не просто так, Маруся.

Це — голос наш. Це -пісня. Це -душа.