Українська література - статті та реферати

«Чорна рада» Пантелеймона Куліша, як перший історичний роман в українській літературі (своєрідність жанру, композиція та сюжет)

Ще у 16 років Пантелеймон Куліш розробив програму своїх дій на все життя і в основному не відходив від неї. Головним у цій програмі було: стати першим письменником в Україні, впорядкувати український правопис, написати історичний роман, поетичну історію України, стати критиком, на наукову основу перевести роботу над фольклором, заснувати друкарню, журнал, здійснити переклад Біблії українською мовою. То ж з-під пера Пантелеймона Куліша вийшов перший історичний роман «Чорна рада».Задум написати твір у «гарячого Панька» виник тоді, коли він дійшов висновку, що повість Миколи Гоголя «Тарас Бульба» може лише умовно називатися історичною, адже в ній не зображено конкретної історичної події, немає історичної особи. Щоб перевершити М. Гоголя П. Куліш, взявся написати справді історичний роман. У структурі свого твору письменник орієнтувався на романи Вальтера Скотта. Отож, у романі дві сюжетні лінії: головна — політична( вибори гетьмана) та другорядна — любовна. Правда, якщо Вальтер Скотт, щоб зацікавити своїх читачів й оживити історичне тло, вводив любовний трикутник, то Пантелеймон Куліш зробив аж два любовні трикутники або любовний чотирикутник: Кирило-Петро-Леся-Яким. Перейняв у шотландця П. Куліш і образи вихідців із низів: Божий чоловік, пророк, жебрак, Василь Невольник, батько Пугач, Тарас Сурмач. Усі образи в романі, особливо образи носіїв українського менталітету, передано через світосприймання самого Пантелеймона Куліша. Автор «Чорної ради», був істориком і науковцем, він прискіпливо вивчав документи епохи, підводив наукову базу під свій роман, але при цьому жив емоціями, сповідував селянську мораль, категорично осуджував руйнаторство і кровопролиття. Роман «Чорна рада» П. Куліш написав у 1857 році. Українською мовою твір був виданий аж через 12 років. Роман має підзаголовок «Хроніка 1663року». На задум написати роман-хроніку П. Куліша наштовхнули козацькі літописи Григорія Грабянки і Самовидця. Вони й підказали прозаїкові центрального персонажа - постать старого Шрама.

Прототипом Шрама став паволоцький полковник Попович, який для польських істориків був тільки політичним авантюрником і зрадником, а для Самовидця — патріотом, ворогом ляхів, який шукав шляхів об’єднання обох берегів Дніпра. Народні перекази про козака Мамая, історичні пісні та думи сприяли створенню правдивих образів козаків у романі. То ж із глибоким знанням історії П.Куліш відтворив події часів Руїни, коли на Правобережній Україні гетьманував Петро Тетеря, а на Лівобережній наказним гетьманом був Яким Сомко З ним за гетьманську булаву змагалися полковник Золотаренко і запорозький Кошовий Іван Брюховецький, якому і вдалося спритно захопити владу на Чорній раді у Ніжині в червні 1663 року. Народні маси — «чернь» (звідси й «чорна рада») усупереч козацькій старшині обрали гетьманом Івана Брюховецького, бо він обіцяв зменшити побори, обмежити феодальне гноблення, але все це залишилося обіцянками. Після завоювання булави він скарав своїх суперників на смерть. Гніт народу посилився, а і це спричинило хвилю народних повстань 1 1666, 1668, 1670 роках. Конфлікт роману має соціальний характер. Письменник акцентує увагу на суперечностях між головними верствами населення того часу : простими козаками і старшиною, городовими козаками і запорожцями, козаками й селянами. Визначальним композиційним стрижнем твору є романтичний мотив дороги, у яку вирушає священик Шрам зі своїм сином Петром, прямуючи з Правобережної України до Лівобережної до Якима Сомка. Дорогою вони зустрічають різних за соціальним статусом і політичними поглядами людей. Роман наповнений пригодницькими елементами. Зокрема, це епізоди із викраденням Лесі, лицарський двобій Кирила Тура й Петра Шрама, запорозькі суд і кара. Кульмінаційною сценою сюжету є сама Чорна рада, у якій перемагає підступний Іван Брюховецький. У розв’язці Шрам рятує рідну Паволоч від Тетері ціною власного життя. Та все ж фінал роману звучить оптимістично, адже на тлі історичного зламу утворюється нова сім’я — Петра і Лесі. А це уособлює нове покоління, утверджує письменницький ідеал: патріархальна сім’я уявляється Кулішеві запорукою збереження української самобутності, прадідівських звичаїв і традицій, народної моралі та й самого народу.