Українська література - статті та реферати

Євген Маланюк (1897-1968)

Всі публікації щодо:
Маланюк Євген

Євген Маланюк народився 20 січня 1897 р. в с. Ново-Архангельське на Херсонщині. Батько його був із чумаків, осілих запорожців. Дід замолоду чумакував. Мати була дворянського походження, батька ж сам Маланюк називав «українським інтелігентом». Батько співпрацював у різноманітних часописах, був режисером, учителював, але постійного заняття не мав.

Євген Маланюк здобув середню освіту у реальній школі Єлисаветграда, разом з ним учився Юрій Яновський.

Навчався в Петербурзькому політехнічному інституті. На початку Першої світової війни був мобілізований до війська, закінчив Київську військову школу й отримав офіцерське звання, ставши начальником кулеметної команди 2-го Туркестанського стрілецького полку на Південно-Західному фронті. Потім служив в оперативному відділі Генерального штабу.

1921-1923 рр. - Є. Маланюк перебуває у польських таборах для інтернованих осіб.

Після цього навчається у Подебрадській академії, отримує диплом інженера, працює у Польщі. З Варшави переїздить до Праги, потім до Мюнхена, а в 1949 р. виїздить до СІНА.

За цей час він видав не одну поетичну збірку:

1923 р. - «Озимина. Альманах двох», Калуш.

1925 р. - «Стилет і стилос», Подебради.

1926 р. - «Гербарій», Гамбург.

1930 р. - «Земля й залізо», Париж.

1934 р. - «Земна мадонна», Львів.

1939 р. - «Перстень Полікрата», Львів.

1943 р. - «Вибрані поезії», Львів, Краків.

1951 р. - «Влада», Філадельфія.

1954 р. - «Поезії в одному томі», Нью-Йорк.

1959 р. - «Остання весна», Нью-Йорк.

1964 р. - «Серпень», Нью-Йорк.

По смерті поета виходить у Мюнхені його книжка «Перстень і посох» (1972 р.).

Есеїстику Євгена Маланюка, що виходила в різних емігрантських українських виданнях, зібрано в двох томах «Книги спостережень», що видана у Торонто 1962 року.

Основною проблемою, яка цікавила українського поета була проблема національного самоусвідомлення, національної гордості, самовизначення. У світоглядному плані його поезія і проза становлять єдине ціле.

Україна у Є. Маланюка - це «Степова Еллада», уособлена в образах жінки: Мадонни й Антимарії, коханої і розпусниці, святої і відьми. Це міфологічний простір, що існує в іншому просторі і часі, існує не за звичайними людськими законами.

Є. Маланюк створює власну філософію історії, особливо історії української. Це історія, якою рухають біблійно-міфологічні сили.

Найвищими цінностями для Маланюка-поета і людини були поняття патріотизму, національної гордості, вірності своїй землі, дарма що він знаходився за її межами. Тому такі поетичні рядки звертає він до Батьківщини, завжди писаної з великої літери.

Усе своє життя в еміграції Є. Маланюк уважно стежив за подіями в рідній Україні, тому його творчість є живим відгуком на ці події.