Українська література - статті та реферати

Аналіз поезії Т. Шевченка «Садок вишневий коло хати»

Так вже склалося в долі Тараса Шевченка, що більшу частину життя він прожив за межами рідного краю. І в той же час став співцем рідного краю, встав на захист свого поневоленого народу. Майже в усіх своїх поетичних творах Тараса Григоровича присутня природа. Хоча слід відзначити, що її роль різна. В одному випадку образи природи виростають до символів України. Це зоря, тополя, калина, явір, верба, садок вишневий. В іншому випадку пейзажі Шевченко використовує для контрасту. Це ми бачимо у поемі «Сон», коли поет показує гармонію в природі, яку ніхто не може порушити. А, на жаль, гармонію в суспільстві щодня порушують нікчемні люди. А хто не вірить, що це так, тому поет говорить: «Он глянь…» і малює картини злигоднів покріпаченого народу. То ж у поемі «Сон» природа не радує, а навіває тугу. А у ранніх творах, баладах («Причинна», «Лілея», «Гамалія») вражає «Дніпр широкий», «сердитий вітер», розбурхане море. Пізніше, зокрема у поезії із циклу «В казематі» - «Садок вишневий коло хати» поет оспіває ласкаву природу України та її трудівників. Ця поезія — одна з найсонячніших струн Шевченкової кобзи. Цей 15-рядковий вірш — шедевр світової пейзажної лірики. У вірші немає узвичаєних художніх засобів, жодного тропа, ніяких барв, а вечір на Україні постає перед нами в усій красі. Чудову картину природи і побуту селянської родини після трудового дня автор малює поєднанням зорових, слухових і дотикових образів. Всі образи поезії — садок, хрущі, вишні, плугатарі, дівчата, матері становлять органічну, гармонійну цілісність. Микола Лисенко поклав цю поезію Т. Шевченка на музику. Хочеться розгадати таємницю створення поетом в казематі, під слідством цього неперевершеного зразка пейзажної лірики. Шевченко згадував, що коли його виводили з камери, він глибоко вдихав пропахле весняним запахом повітря, і дух нового пробудження природи трепетно торкався серця. Одного разу йому навіть вловилися добре знані з дитинства пахощі набубнявілого вишняку. Ті пахощі не залишили його і в камері аж поки не вилилися в поезію «Садок вишневий коло хати».

Природа рідного краю зображена Шевченком майстерно, поетично і зворушливо, з великою любов’ю і жалем, що такої гармонії, яка є в природі, немає в сучасному поетові суспільстві.

Пейзажна лірика Тараса Шевченка — це ще один доказ нерозривної єдності поета із рідною землею, рідним народом. Це не поезія заради поезії. А поезія поступу, руху, дії.