Українська література - статті та реферати

Життєвий шлях і філософські погляди Григорія Сковороди

Всі публікації щодо:
Сковорода Григорій

Голосом свого народу стають видатні мислителі минулого, чий голос прозвучав чисто і правдиво. Саме до таких мислителів належить Григорій Савич Сковорода — філософ, письменник, педагог, гуманіст і просвітитель. Він палко відстоював права особистості на всебічний розвиток, а народу — на свободу. Григорій Сковорода народився 3 грудня 1722 року на Полтавщині в селі Чорнухи у сім’ї селян із козаків. Змалку навчився грати на бандурі й сопілці, флейті. У шістнадцять років поступив на навчання до Києво-Могилянської академії. На 20-у році життя разом з іншими музично обдарованими студентами потрапляє до придворної хорової капели. У 1745 році поїхав за кордон у свиті генерал-майора Вишневського. Мандрує по Угорщині, Словаччині, Польщі, відвідує Братиславу, Відень. На той час Сковорода вільно володів латинською, німецькою, старогрецькою мовами. Повертається в Україну восени 1750 року і працює учителем піїтики у Переяславському колегіумі. Змушений був залишити педагогічну діяльність через суперечку із ректором колегіуму. Деякий час Сковорода мандрує, іноді затримується у маєтках своїх друзів, працює домашнім учителем поміщицьких дітей. Неодноразово Григорію Сковороді пропонують постригтися у ченці і робити церковну кар’єру, але кожного разу він відмовляється. У 1759 році Сковороді пропонують викладати у Харківському колегіумі. Він укладає підручник з питань моралі, з яким не погоджується духовенство, то ж у 1766 році Сковорода остаточно залишає викладацьку діяльність. Глибоко переконаний у тому, що людське щастя — не в матеріальних благах, із 1769 року і до кінця життя він мандрує від села до села, проповідуючи свої ідеї. Майже чверть століття філософ мандрував Лівобережною Україною, Воронезькою, Курською, Орловською губерніями. Його стихіями були природа, пісня, музика. Там він писав свої твори. Так, протягом 1769-1774 років Сковорода написав збірку прозових байок «Байки харківські», ряд філософських трактатів, у тому числі «Розмова, звана Алфавіт, чи Буквар світу». У 1785 році Григорій Савич написав свою знамениту збірку «Сад божественних пісень», куди увійшли поезії, написані у різний час.

У віці 72-х років Сковорода здійснив омріяну мандрівку до свого учня на Орловщину, пройшовши близько 300 верст. Передав Михайлові свої твори, втішився зустріччю, але залишатися не побажав: кликала Україна. Повернувся в Україну до тихої оселі свого учня Андрія Ковалевського в Паніванівці (Сковородинівка). А 9 листопада 1794 року великий мудрець викопав собі могилу, прибрався і навіки засну. Заповідав на могилі покласти камінь, на якому висікти слова: «Світ ловив мене, та не впіймав». Великий філософ все життя був вільним. То ж заслуговують на увагу ті істини, які він сповідував і пропагував, бо жив за девізом: «Учив — як жив, жив — як учив». Григорій Савич був оригінальним і самобутнім мислителем. Основною проблемою його філософії є проблема людини, її щастя, шляхів його досягнення. Ця проблема органічно випливає з учення про дві натури і три світи. Філософ вважав, що все у світі має дві природи(натури): зовнішню, видиму, і внутрішню, невидиму. І всі світи складаються з двох природ: злої та доброї. Єдиною постійною і вічною основою всього сущого є Бог. Істинне за Сковородою тільки те, що вічне.

Другим основоположним принципом філософської системи Г. Сковороди є поділ усього сущого на три світи: великий-макрокосмос; малий — мікрокосмос; символічний — Біблія. Зерна всіх наук є всередині людини. Мета людського життя полягає в тому, щоб пізнати істину і тим самим здобути душевний спокій. Справжнє пізнання повинно починатися із самого себе. То ж один із провідних принципів філософського вчення Г. Сковороди: «Пізнай самого себе». Найважливішим для людини Григорій Сковорода вважав щастя. Щастя, стверджував він, полягає не в багатстві, не в чині, воно не залежить ні від землі, ні від небес. Наше щастя — це світ душевний. Радість приходить до людини тоді, коли вона пізнає істину, тобто саму себе, а через пізнання себе самої — і весь світ.

Іван Франко назвав Григорія Сковороду «першим глашатаєм глибокого гуманізму. Філософ вважав, що кожна людина повинна у житті займатися тим, до чого вона має здібності. І тоді у суспільстві буде гармонія, як у природі. Це теорія «сродної» праці. Сковорода першим з філософів нового часу висунув ідею перетворення праці із засобу до життя в найпершу життєву потребу і найвищу насолоду.

Сковорода вважав, що єдиним шляхом до щастя є самопізнання. Він писав: «Щастя твоє в тобі самому: пізнавши себе, пізнаєш усе…» Багато творів збірки «Байки харківські» доводять ідею «сродної» праці, самопізнання. Також Сковорода вважав, що не можна бути щасливим, якщо діяти всупереч своїй природі. Пізнання природи — це пізнання Бога. Але пізнати себе і Бога людина може лише за допомогою серця. То ж він сформулював основні положення філософії серця.

Першоосновою світу, вважав філософ, є любов. Його палке переконання: «Любов-початок, середина і кінець…»

Взагалі, Григорій Сковорода ототожнює прекрасне з моральним, красу з добром, потворне з аморальним. Він об’єднує етичні й естетичні категорії.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.