Українська література - статті та реферати

Драматургія Тобілевича (І. Карпенка-Карого)

І. Карпенко-Карий створив найзвичніші художні цінності в українській драматургії ХІХ — початку ХХ ст. Народився Іван Карпович Тобілевич 29 вересня 1845 р. в селі Арсенівка поблизу Єлисаветграда, батько його походив із старовинного зубожілого дворянського роду. Мати була простою селянкою. У 1863 р. в Бобринці на Єлисаветградщині утворився драматургічний гурток, одним з найактивніших був Тобілевич. Він грав різні ролі у п’єсах Котляревського, Квітки-Основ’яненка, Кухаренка та інших. В елисаветградському гуртку Тобілевич був керівником, і режисером і актором. До першого етапу літературної творчості Тобілевича належить оповідання «Новобранець», яке було написане в 1881 р., опубліковане 1889 р. під псевдонімом Гнат Карий. У ньому йдеться про тяжку долю селянської родини, яка з величезними зусиллями вибивається із злиднів і, здається, могла б уже зрештою досягнути якогось добробуту, коли б не втручання державної машини. Першу свою драму «Бурлака» — 1883 р. він подавав на обговорення нелегального гуртка. Завершувати «Бурлаку», як і «Хто винен?» драматургові довелося уже в Новочеркаську, куди його було вислано у травні 1884 р. за участь у діяльності гуртка та за допомогу політичним «злочинцям». Щоб заробити на життя, підглядний Тобілевич працював підручним коваля, а згодом відкрив палітурну майстерню. Карпенко-Карий написав такі п’єси, як «Розумний і дурень» у 1885 р., «Наймичка» в 1885 р., «Сто тисяч» 1890 р., «Хазяїн» 1900 р. — цим п’єсам притаманне не просто збільшення економічних масштабів їх діяльності, і здирства, вона ще яскравіше виявляє людську дрібність, а то й нікчемність, духовну порожнечу. Карпенко-Карий в 1886 р. в Херсоні видає перший «Збірник драматичних творів, до якого увійшли драми «Бондарівна», «Хто винен» та комедія «Розумний і дурень». В 1887 р. опубліковано «Наймичку». Але їх майже не купували, бо публіка не була привчена читати п’єси. Дві останні гіркі комедії — «Суєта» — 1903 р. і «Житейське море» — 1904 р. — драматург назвав «сценами», визнаючи приналежність їх до європейської нової драми. Ці п’єси є частинами незавершеної трилогії про взаємини батьків і дітей, інтелігенції й народу, під якими він розумів селянство. І. Тобілевич написав ще такі п’єси як «Паливода ХVIII ст.» — 1893 р., «Чумаки» — 1897 р., «Лиха іскра поле спалить і сама щезне» — 1896 р., «Сава Чалий» 1899 р., «Радзя» — 1902. Усі ці твори органічно пов’язані з фольклором. Трагедія Карпенка-Карого «Сава Чалий» створена на основі народної історичної пісні. Ці особливості відрізняють п’єсу від однойменного романтичного твору. І. Карпенко-Карий помер після тяжкої хвороби 15 вересня 1907 р. у Берліні, куди їздив на лікування; поховано його на хуторі «Надія». Життя народу письменник відтворював за принципами правдивості і гуманізму. Творчість Івана Карпенка-Карого, говорив Іван Франко, «наповнює нас почуттями подиву для його таланту. Обняти такий широкий горизонт, заселити його таким множеством живих людських типів міг тільки першорядний поетичний талант і великий обсерватор людського життя.