Українська література - статті та реферати

Порівняльна характеристика «Енеїди» Вергілія та Котляревського

Поема «Енеїда», над якою І.Котляревський працював майже три десятиліття, стала епохальним явищем у духовному житті українського народу, визначила змістовий напрям і форму нашому письменництву. З'явилася книга, що ставила ряд важливих суспільних та естетичних проблем. В основу її І. П. Котляревський поклав сюжет класичної поеми «Енеїда» римського поета Вергілія, написавши цілком самобутній, оригінальний твір. Вергілієва «Енеїда» — поема героїчна: в ній оспівувалися подвиги мужніх троянців, освячувалась влада цезарів і утверджувалося «божественне" походження римських імператорів. Використовуючи фабульну канву Вергілієвої поеми, І. П. Котляревський вивернув «наизнанку» оригінал, переосмислив його патетичну тему в підкреслено зниженому плані, дав йому нове своєрідне наповнення. Велична Вергілієва епопея під пером українського поета перетворилась на веселу, бурлескну розповідь, вражаючу своєю дотепністю, витонченістю спостережень у зображенні українського побуту другої половини XVIII ст. У Вергілія все підвладне волі богів: доля героїв визначається втручанням «всемогутніх». Людина - пасивна, безвольна іграшка в руках небожителів, «фортуни». У Котляревського ж - все сонячне, земне, люди діють у конкретних реальних обставинах. У світлі багатогранного життя сонм «олімпійців» виглядав кумедно, а їхні «діла» - огидними. В образах троянців, латинців, карфагенян, сіцілійців та «олімпійських вершителів» І. П. Котляревський відтворив живу сучасність, зобразив яскраві типи представників різних суспільних верств, намалював картини української дійсності свого часу. В полі зору письменника і паразитичне існування поміщицько-кріпосницького стану з його зневагою до народу, честолюбством, аморальністю, і продажна хабарницька бюрократично-канцелярська зграя, і попівство — «халтурний рід» - всі оці людські п'явки, кровожери. Перед читачем проходять пани й підпайки, «що людям льготи не давали і ставили їх за скотів», чиновники різних рангів, судді-хапуги, «які по правді не судили та тілько грошики лупили і одбирали хабарі», проворні купчики, що «на аршинець на підборний поганий продавали крам». Всі вони, підступні й нещадні у своїх вовчих зазіханнях, винуватці людського горя, засуджуються автором на «вічні муки», їхнє місце в пеклі. Особливо дістається жорстоким кріпосникам та їхнім прислужникам.