Українська література - статті та реферати

Загальний аналіз поеми І. П. Котляревського «Енеїди»

Поема «Енеїда» вперше побачила світ у Петербурзі 1798 р. без відома автора, з ініціативи і на кошти багатого конотопського поміщика М. Парпури, який жив тоді в столиці й займався видавничою діяльністю, відаючи друкарнею Медичної колегії. Поема вийшла під назвою «Малороссийская Энеида в трех частях» (на титульній сторінці — «Энеида на малороссийский язик перелициованная И. Котляревским) з присвятною сторінкою «Любителям малороссийского слова усерднейше посвящается». Друге видання «Енеїди» з'явилося в Петербурзі 1808 р., трете, тепер уже підготовлене автором і доповнене четвертою частиною, появилося 1809 р. Повний текст поеми під назвою «Виргилиева Энеида, на малороссийский язык переложенная И. Котляревским» був опублікований в 1842 р. в Харкові, вже після смерті письменника. Вихід у світ «Енеїди» став епохальним явищем в історії української культури, визначною подією в духовному житті народу. З'явилася книга, що ставила ряд важливих суспільних та естетичних проблем. В основу її І. П. Котляревський поклав сюжет класичної поеми «Енеїда» римського поета Вергілія, написавши цілком самобутній, оригінальний твір. В образах троянців, латинців, карфагенян, сіцілійців та «олімпійських вершителів» І. П. Котляревський відтворив живу сучасність, зобразив яскраві типи представників різних суспільних верств, намалював картини української дійсності свого часу. В полі зору письменника і паразитичне існування поміщицько-кріпосницького стану з його зневагою до народу, честолюбством, аморальністю, і продажна хабарницька бюрократично-канцелярська зграя, і попівство — «халтурний рід» - всі оці людські п'явки, кровожери. Всі вони, підступні й нещадні у своїх вовчих зазіханнях, винуватці людського горя, засуджуються автором на «вічні муки», їхнє місце в пеклі. Особливо дістається жорстоким кріпосникам та їхнім прислужникам: у пеклі їх «мордовали і жарили зо всіх боків», «залізним пруттям підганяли», давали «добру хльору всім по заслузі, як котам». Гостро-сатирично зображений в «Енеїді» сучасний поетові «Олімп». Підвиглядом міфологічних «можновладців» - богів І. П. Котляревський змальовує феодально-поміщицьку верхівку тогочасного суспільства. Зевс і весь небесний «синкліт» дуже нагадують земні «високі сфери» - царське оточення, сенат, департаменти, міністерства з їхнім пихатим начальством. Тут панують хижацтво, здирство, хабарництво; тут - розпуста, паразитизм, цілковита байдужість до життя простого люду. Котляревський раз у раз звертається до історичного минулого України, звеличує патріотичні подвиги народу. Оспівуючи кращі національні традиції, стверджені історичним досвідом народу, поет закликає самовіддано любити вітчизну, пройнятися життєдайним почуттям служіння їй.