Українська література - статті та реферати

Художня інтерпретація історичного минулого в ліричній драмі М. Семенка «Маруся Богуславка»

У ліричній драмі М. Семенка представлене втілення та художня інтерпретація образу героїні українських народних дум про Марусю Богуславку. Жанр ліричної драми зумовлює вияскравлення емоційного начала та визначеність художньої структури твору динамікою внутрішніх процесів.

Автор розпочинає твір із загостреного внутрішнього конфлікту героїні, яка страждає від болісних рефлексій над смислом буття. Проте внутрішні суперечності героїні відображаються в пісні невільників, яка відтворює вузлові перипетії й викликані ними почуття Марусі Богуславки: «Чого я тут? / Чого ця вічна туга?» [1, с. 232]. М. Семенко розкриває сутність конфлікту через зіставлення протилежних інтенцій героїні, що визначаються й співвідносяться із зовнішніми реаліями. Хаотичність внутрішніх переживань Марусі Богуславки спричинюється різними формами почуття любові, що проявляється в особистісній та національній площині. Рівнозначні за силою переживання, але морально несумісні емоційні прояви зумовлюють анігіляційний характер рефлексій і рішень героїні, спроектованих у пісні невільників.

В образах візиря і сторожа також відображаються проекції сумнівів Марусі Богуславки. Візир віддзеркалює певні спостережені ним прикмети існування Марусі Богуславки, проте форма проекції спотворюється накладанням егоїстичних прагнень персонажа. Сторож сприймає Марусю як однодумницю, виявляючи безумовну відданість пам’яті про батьківщину, якої в Марусі немає через домінування особистісних почуттів над національними. Проте в образі героїні письменник одночасно підкреслює її особистісний вибір, що нівелює її національну сутність, та саможертовність заради співвітчизників.

М. Семенко подає проекції внутрішніх станів Марусі в пісні невільників, в уявленнях візиря та сторожа, підкреслюючи неоднозначність внутрішньої боротьби. Автор показує незнищенність духу різними способами. Незважаючи на сильний зовнішній тиск, внутрішні сили дійових осіб забезпечують можливість протистояння. Візир змушує невільників припинити спів, проте він виходить, а пісня продовжується. Письменник визначає різні позиції дійових осіб. Сторож сподівається на визволення з неволі, Маруся ж прагне тільки визволити інших. Проте вони об’єднують зусилля заради звільнення невільників, хоча цілі в них різні.

Автор відтворює діалог Марусі і невільників із народних дум, зберігаючи настрій та стиль першотворів. І в народних думах, і в драмі М. Семенка спостерігається подібне відображення головних смислових елементів. Автор підкреслює тридцятирічне поневолення козаків і появу несподіваної можливості порятунку, ключова роль у якому належить Марусі. У ліричній поемі розкриваються взаємозв’язки між образом головної героїні та розвитком драматичної дії. Сумніви Марусі стосуються тільки її власного самовизначення, але її рішення звільнити поневолених українців цілком визначені, і впливають на подальше розгортання подій.

Образ Великодня, який символізує свободу та відродження, має важливе композиційне й смислове значення в драмі. Маруся Богуславка нагадує невільникам про Великдень в Україні; вона повідомляє козакам про свій намір звільнити їх у день свята; сторож планує втечу із неволі на Великдень; гасло втікачів «Великдень» стає вираженням ідеї звільнення.

М. Семенко увиразнює певну нетиповість образу української бранки. Маруся Богуславка одержує достатньо високий статус на чужині завдяки закоханості султана. Неординарність образу Марусі виявляється в здатності викликати почуття захоплення не лише в закоханого султана, а й у дійових осіб (візиря, туркені), які ставляться до неї недоброзичливо. Автор змальовує різні аспекти особистості героїні. Він показує Марусю як цікаву для інших та сильну особистість, водночас підкреслюючи наслідки асиміляційних процесів, яких вона зазнала. Почуття любові до султана сприяє пристосуванню Марусі до ворожого суспільства. Її нова роль стає важливішою за національні відчуття. Водночас дії Марусі утверджують домінування гуманістичних цінностей та її здатність до самопожертви.

Письменник загострює зовнішній конфлікт через зображення прихованого протиборства. Позиція Марусі перешкоджає втіленню егоїстичних прагнень окремих персонажів (візиря, кохання якого Маруся відкинула; туркені, до якої султан утратив цікавість), що стає причиною формування інтриги, яка у фіналі опосередковано призводить до загибелі головної героїні. Автор використовує прийом видіння задля підсилення неминучості фіналу. В образі туркені втілюються негативні цілі й відповідні до них негативні передбачення, які здійснюються.

Любовна колізія в ліричній драмі демонструє внутрішню розколотість Марусі Богуславки. На початку й у фіналі твору увиразнюється образ моря, яке для героїні символізує спосіб позбавлення від болісного роздвоєння. Маруся відмовляється повертатися в Україну через усвідомлену втрату національної самоідентичності. Проте вона жертвує своїм коханням до султана, щоби порятувати невільників. Автор зіставляє в образі однієї дійової особи національний конформізм зі здатністю до самозречення заради своїх співвітчизників.

Література

1. Семенко М. Вибрані твори. Київ : Смолоскип, 2010. 686 с.

Бабійчук Т. В. к. пед. н., методист Бердичівський педагогічний коледж