Українська література - статті та реферати

Твори на історичну тематику в самостійній роботі студента

Всі публікації щодо:
Історія літератури

Бабійчук Т. В. к. пед. н., методист Бердичівський педагогічний коледж

На жаль, сьогодні навчальною програмою з української літератури для ВНЗ І—ІІ рівнів акредитації передбачено текстуальне вивчення одного художнього твору на історичну тематику. Це повість-поема «Поза межами болю» О. Турянського. А от кіноповість «Україна в огні» О. Довженка, яка в минулому навчальному році активно читалася юнаками і дівчатами й була, як засвідчило опитування, твором цікавим і актуальним, сьогодні (як вирішив хтось!), виявляється, недоцільною в аудиторії студентів раннього юнацького віку; правда, причини її вилучення не озвучені.

Проведене анкетування переконує, що 15-17-річні молоді люди, на жаль, не люблять читати творів «про історію». З огляду на це, можна, звичайно, обрати шлях: «не хочуть, не бажають - то й не будемо, підемо назустріч молодим». Через домінування

такої, на перший погляд, демократичної позиції зникли з життя студентів повість «Облога Буші» М. Старицького, драми «Свіччине весілля» і «Ярослав Мудрий» І. Кочерги, романи «Марія» У. Самчука, «Жовтий князь» В. Барки, «Диво» П. Загребельного; під час оглядового знайомства за бажанням викладача можуть називатися роман «Князь Єремія Вишневецький» І. Нечуя-Левицького, трагедії «Сава Чалий» І. Карпенка-Карого і «Бояриня» Лесі Українки, історичні полотна Р. Іваничука та Ю. Мушкетика. На нашу думку, усі перелічені вище твори слід пропонувати студентам для самостійного опрацювання, тобто варто вибрати важкий, навіть певною мірою авторитарний шлях: «не все, що хоче недосвідчена молодь, є потрібним і корисним для неї; окрім слова «хочу», є ще слово «треба». Отож, як бачимо, необхідно мотивувати читання книг на історичну тематику. Передусім викладач сам має знати такі твори, приходити в аудиторію з новинками, проводити літературну п’ятихвилинку (доцільні прийоми - виразне читання уривків із рекламованого твору, підготовлені заздалегідь інсценізації чи рольові ігри з авторами, перегляд буктрейлерів -професійних і аматорських, сторітелінги зі скрайбінгами тощо).

Оскільки сучасна молодь читає мало й здебільшого короткі тексти, тому варто почати з творів, уміщених у чотирьох випусках збірника «Дерево пам’яті» [1]. На майбутнє укладаємо список найбільш вартісних творів на історичну тематику. Окрім вищезазначених, у список доцільно подати книги І. Білика, Р. Іванченко, Р. Коваля, І. Корсака, В. Малика, Д. Міщенка, В. Рутківського, В. Шкляра.

Пропонуємо питання бесіди (самостійна робота над трагедією «Павло Полуботок» К. Буревія): Що відповів Полуботок цареві, коли останній звинуватив гетьмана в зраді і крамолі? Чи могли в би доповнити аргументи Полуботка? Петро І переконаний, що Україна знайде спокій і щастя, коли забуде свою історію. Чи є крихта правди в цих словах? Коли Полуботок робить висновок, що «воля міститься на кінці шаблюки»? А як думаєте ви? Чи не є запізнілою така думка?

Повідомлення (самостійна робота над новелами В. Стефаника про українських січових стрільців).

Всесвітньовідомий новеліст В. Стефаник вибудував величний пам’ятник українським січовим стрільцям - людям, які свідомо йшли на смерть, здобуваючи Україні волю. Твори про січових стрільців у СРСР були заборонені. У новелі «Марія» створено образ матері, яка спромоглася усім своїм трьом синам дати освіту. Марія жила життям синів. Вона не тільки гордилася ними, а й працювала з ними (Марія з синами насипають символічну могилу Шевченкові). А коли сини сказали, що йдуть збройно виборювати волю Україні, жінка за ніч посивіла, але не заборонила дітям іти у бій. Сини загинуть, однак Марія не буде проклинати їхню святу справу, ні, вона сама продовжить її. У новелі «Сини» старий Максим тяжко кричить від розпуки (у нього загинуло двоє синів - січових стрільців). А вдома Максим уявно садить своїх хлопців поряд Богородиці і Спасителя. В. Стефаник вважав, що січові стрільці - святі, а справа, за яку вони віддали своє молоде життя, богоугодна.

Мозковий штурм «Хто переживає трагедію в «Боярині» Лесі Українки (самостійна робота над цією драмою).

Цей твір був заборонений як у царській Росії, так і в СРСР, оскільки в ньому порушена «небезпечна» проблема - вірності і зради Україні. Трагедію переживають усі герої. Трагедія Оксани в тому, що вона, національно свідома українка, не допомагає в скрутний час своїй Вітчизні, хоча й може. А ще її трагедія - у зневірі в Степанові, який на словах працює для України, а насправді служить московському царю. Трагедія Степана - в тому, що він, фізично сильний, перетворився в полохливого, бездіяльного чоловіка, який панічно боїться московського царя, по-холопськи прислуговує йому, зовсім не переймається тим, що не виконує свою місію - представляти інтереси України, обманює співвітчизників. Трагедія Івана, Оксаниного брата, у тому, що він, сміливий, запальний, активний борець за Україну, терпить поразку в двобої з московським царем. Найбільшу трагедію переживає Україна, серед дітей якої немає єдності. І так мало з-поміж них таких, як Іван; більше таких, як Оксана; однак найбільше - схожих на Степана, прихованих яничар, що давно зрадили свою Вітчизну, перейшли на службу до її ворогів. Сьогодні наша Україна теж переживає таку ж трагедію. А можливо, більшу.

Коментування афоризму (самостійна робота над драмою «Свіччине весілля» І. Кочерги).

«І свічки мирної не варта та країна, що в боротьбі її не засвітила». У драматичній поемі «Свіччине весілля» змальовано повстання 1506 р. київських ремісників під проводом зброяра Івана Свічки проти заборони воєводи - простим людям світити світло у власних оселях. Автор проголошує устами головного героя думку про те, що ніхто народові не дасть національне і соціальне визволення; треба вибороти збройно право бути господарем у рідному домі, право бути людиною, а не хробаком. Через боротьбу утвердиться й незалежна держава, і сильний її громадянин. І. Кочерга попереджає, що боротьба за волю, за правду проти світу темряви, сваволі, жорстокості вимагає жертв. Визволяючи свого коханого з порубу, куди воєвода кинув Івана Свічку, гине Маланка. Твір закінчується перемогою ремісників.

Мікрофон і незакінчене речення: «Україна в огні» - це... (самостійна робота над кіноповістю О. Довженка).

... правдива, чесна розповідь про трагедію українського народу в часи Другої світової війни; літопис страдництва нашого народу; голосіння за мільйонами знищених співвітчизників; дума про героїзм славних синів і доньок України; гнівне звинувачення тоталітаризму в геноциді українського народу; хвилюючий твір, який не полишає нікого з читачів байдужими, викликає печаль і співчуття, любов і гнів, роздуми й віру; високопатріотичний твір, який вчить знати і любити Україну, боронити її, боротись за неї й вірити в неї, працювати в її ім’я; твір глибоко актуальний. Він потрібний сьогодні всім - і президентам, і міністрам, і депутатам, і бізнесменам, і юристам, і журналістам, одним словом - всім; кривавий біль, незагойна рана в душі О. Довженка.

Міні-інсценізація (самостійна робота над трагедією «Сава Чалий» І. Карпенка-Карого).

Потоцький: (довго дивиться на гайдамаку) Ти знаєш, хто я?

Гайдамака: (довго дивиться на Потоцького) Може, знаю, а може, й ні!

Потоцький: І смерть твоя, й життя - у моїх руках!

Гайдамака: Може, у твоїх, а може, й ні.

Жезніцький: Гадюко! З тобою пан Потоцький розмовляє!

Гайдамака: Може, Потоцький, а може, й ні.

Жезніцький: Я з тебе живого здеру шкуру за такі слова.

Гайдамака: Може, здереш, а може, й ні.

Потоцький: Стривай! Хто ти? Скажи по правді - я тебе зараз одпущу.

Гайдамака: Може, одпустиш, а може, й ні.

Потоцький: Признайся, я тобі сто злотих дам, ти Сава Чалий?

Гайдамака: Може, Сава, а може, й ні.

Потоцький: (бере зі столу пістоль і цілить в гайдамаку) Говори: ти Чалий? Уб’ю, як собаку.

Гайдамака: Може, уб’єш, а може, й ні.

Потоцький стріляє, осікається пістолет

Потоцький: На палю його зараз!

Гайдамака: Це той Потоцький, що розум в нього жіноцький! (гайдамаку виводять)

Потоцький: Посади його в бочку і задави димом від сірки! Ну, пане Шмигельський, що з таким народом зробиш?

Шмигельський: З таким народом можна весь світ покорити!

Література

1. Дерево пам’яті : книга українського історичного оповідання : у 4 вип. / упоряд. текстів та іл., автор передм. й прим. В. Шевчук. Київ : Веселка, 1990-1993.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.