Українська література - статті та реферати

Жанрово-стильова своєрідність прозової спадщини М. Могилянського

Богданова М. М. к. філол. н., доцент Бердянський державний педагогічний університет Богданова М. І. студентка 2 курсу Запорізький національний університет

В історико-літературному процесі перших десятиріч ХХ ст. яскравими й самобутніми є твори Михайла Могилянського. У 1930-х рр. його твори та теоретичні праці були вилучені й донедавна згадувалися лише в коментарях у виданнях 1990-х рр. Наразі творчий доробок М. Могилянського потребує докладного розгляду та справедливої оцінки.

Як зазначає Ю. Ковалів, М. Могилянський спочатку випробував талант у російській поезії («Три стихотворения в прозе» (1895), «Стихотворения» (1897)), драматургії («Мираж» (1902), «Тина» (1903), «Усталые» (1906)), літературній критиці («Поэзия Надсона» (1897)) тощо. Це було типовим явищем серед української творчої інтелігенції. Автор у досить зрілому віці віднайшов українську національну ідентичність, досить пізно дебютував як український прозаїк на сторінках «Літературно-наукового вісника» (1912), друкувався в журналі «Українська хата» (1913), видав у Петербурзі збірку «Оповідання» (1916).

У творах М. Могилянського побутовий аспект не розглядався, оскільки «не узгоджувався з морально-психологічними завданнями нарації, переживаннями, утіленнями в образи, які стали голосом, що «.. .кличе до творчості» [3, с. 436]. На думку Ю. Коваліва, «у ранніх творах відчутний вплив М. Коцюбинського (життя людини розгортається в нерозривному зв’язку з життям Космосу), В. Винниченка (трактування сексуальних аспектів людського існування), Ф. Достоєвського (зображення прихованих закутків людської душі)» [3, с. 436]. Романи «Честь» (1929), «Всюду страсти роковые» (1939), «Хильда» (1941) є зразками інтелектуальної прози.

На потребі всебічного дослідження творчості Могилянського наголошував В. Шевчук. Окрім того, існують літературознавчі розвідки Ю. П’ядака, Г. Кураса, В. Сарбея, Н. Шумило, С. Кривенка, С. Крижанівського, В. Скуратівського, М. Чабана та ін.

М. Могилянський - автор прозової збірки «Оповідання» (1916), оповідання «Смерть» (1926), романів «Честь» (1929), «Всюду страсти роковые» (1939), «Хильда» (1941).

Певний внесок у дослідження прози М. Могилянського зробив С. Кривенко, який у дисертації «Творчість Михайла Могилянського в літературному контексті доби» [4] з’ясував проблемно-тематичні й структурно-поетичні особливості творчого доробку митця та його місце в літературному процесі к. ХІХ - поч. ХХ ст. Розширила коло творчих пошуків дослідників робота І. Кириленко «Екзистенціалістська модель українського інтелектуального роману 20-х років ХХ століття», у якій проаналізовано екзистенціальні концепти в романі М. Могилянського «Честь» [1].

Наразі виникла потреба в аналізі жанрово-стильової своєрідності малої прози митця в модерністичній філософсько-естетичній системі крізь призму екзистенціалізму.

Екзистенційними пошуками людського сенсу життя, переповненого суперечностями, насичене оповідання «З темних джерел». М. Могилянський симпатизує героєві, на відміну від персонажів інших оповідань, називає його прізвище - Аргулін.

Це юрист за фахом, який був присяжним повіреним. Автор зі знанням тонкощів юриспруденції, оскільки сам був юристом, змальовує успішного молодого чоловіка: «У часи сенсаційних процесів його ім’я не сходило з рядків газет та часописів і навіть про ординарні діла, у яких він виступав оборонцем, подавалися докладні відомості», [5, с. 169]. Зображуючи портретні риси героя, автор акцентує на виразних деталях: виразі обличчя - «сталевий погляд очей», жестах - спокійні, урівноважені; од «всієї фігури віяло почуттям здоров’я, бадьорості, енергії, молодої сили» [5, с. 169]. Ці, як і інші характеристики, свідчать про почуття героя. А переживає він упевненість, гордість, навіть внутрішню байдужість. Думки про майбутній виступ навіюють приємні почуття насолоди самим собою. Аргулін їде потягом на суд, у його уяві вимальовуються дні засідань, де він, безумовно, блискуче виступить, і всі засоби масової інформації будуть пістрявіти заголовками. Годинник відлічує час до цієї події. Відчуте від таких думок «смакування радості життя» змінює страждання, що викликало спогад - «убиваючий радість життя», пов’язаний зі смертельною хворобою коханої: «Доктори сказали йому, що надії на те, щоби лишитися жити, майже нема ніякої» [5, с. 171]. Ця подія призводить до глибоких екзистенціальних проблем, порушених у душі, - абсурдність людських устремлінь, безглуздість власного буття. Смерть і життя стали рівноправними концептами. Навіть після неочікуваного одужання коханої важкі екзистенціальні переживання не залишили героя, навпаки, призвели до смерті любові. Мотив відчуженості й абсурдності сфокусовано навколо кінцевого пункту, куди направляється потяг, у якому їде герой, та житті, яке переривається пострілом у цьому самому потязі.

Варто звернути увагу на мотив самогубства у творах М. Могилянського. Автор моделює «розумне самогубство», оскільки воно пов’язане з осмисленням буття та ідеєю безсмертя людини. Сам Ф. Достоєвський дійшов висновку, що більшість людей знищують себе через відсутність будь-якої ідеї, можливо, є люди, які жили, не маючи її взагалі, але митця вони не цікавили. У центрі творів обох авторів - самогубства інтелектуалів.

Новела «Коротке побачення» є психологічною сповіддю молодого чоловіка. Автор свідомо уникнув експозиції, зосередившись на передачі відчуттів і почуттів героя, що спричинила звістка про зустріч. Як екзистенційний персонаж, він переживає хвилювання, острах, байдужість, збентеженість, злість. На нашу думку, сюжет твору суголосний з новелою І. Франка «Сойчине крило», оскільки автор не вдається до зображення стосунків героя, події, яка викликала такі зміни у свідомості молодої людини, що спричинила душевні розлади й самотність. М. Могилянський вдається до часткового замовчування в інтерпретації стосунків молодих людей, залишаючи це на домислювання читачеві. Нам відомо, що рік герой прожив цілком самотньо. І праця вилікувала героя-інтелектула: «Усе минулося, уляглося, я заспокоївся. Почав багато читати, читав двадцять годин на добу, тільки чотири години спав. Займався французькою та німецькою мовами, обмірковував один твір, робив для нього виписи, читав романи» [5, с. 175]. Нервовість й острах змінює байдужість, лише «спомини про неї бентежать душу» [31, с. 175]. Від думки про зустріч з нею героя охоплює злість, що жінка в змозі повернути все. На зустрічі з нею його почуття змінюються від злості до приязні й жалості та навпаки. Головний герой переборює почуття й тікає. Основним екзистенційним концептом у оповіданні є свобода героя, адже на ранок він був живим чоловіком; смертельна байдужість до всього в світі без сліду минулася, забажалося робити, читати, забажалось жити!» [5, с. 175].

М. Могилянський експериментував із жанровими формами малої прози, віддавши оповідання «Згуба» до журналу «Українська хата» (1913, Ч. 6), зробив 22 жанрове уточнення, класифікуючи твір як психологічний нарис. На нашу думку, твір є новелою, оскільки відсутня експозиція у творі й авторська розповідь не ведеться в причинно-наслідковому зв’язку. Сюжетові притаманна кільцева будова. Розповідь ведеться від першої особи. Виокремлені автором на початку й у кінці твору символи «отрути», «шворки» пов’язані з екзистенційним концептом смерті. Жінка оповідає про своє життя, наче перед Господом, пояснюючи власні вчинки. Будучи молодою, успішною, розумною дівчиною, вона могла б «скінчити гімназію», «курси», вибудувати гарну кар’єру, мати коханого: «Могла б, діставши диплома, працювати б на тій славній ниві народній» [5, с. 175]. Але в ній постав бунт, бунт проти дотримання традицій: «Огидло мені все навкруги, огидла загальна брехня, що неподільно панує на всіх шляхах бідного, пригніченого, нудного життя людини» [5, с. 175]. Як екзистенційний герой, вона хоче мати свободу: «Для себе жити мусить людина, бо її ж життя не кількаразове. Хочу щастя, краси і радості життя, не хочу зректись їх ні для тієї краплини добра, що можу створити ближньому, ні для того, щоб стати гноєм для щастя майбутнього. Для себе життя хочу! Необмежену волю!» [5, с. 180].

Специфікою поетики Михайла Могилянського є свідоме уникання описів героїв, авторських відступів, що дає змогу зосередитися на діалогах персонажів, їхніх вчинках. В оповіданні «Згуба» автор приділяє увагу помешканню, вимріяному героїнею. Це власне житло, у якому тихо й тепло, особливо коли на вулиці дощі й мряка; м’які килими з «фантастичними візерунками, що притуплюють звуки кроків», старі гравюри, квіти: троянди, конвалії; камін, який героїня любила розтопити й лягти на м’який килим, підклавши руки під голову. І, звісно, можливість мріяти. Яскраві барви, музика, келихи шампанського - життя, яке вабило жінку. Опис помешкання говорить про обмежені життєві пріоритети героїні та смаки. М. Могилянський не випадково подає в цьому творі опис. За словами В. Ключевського, «.. .зовнішня обстановка, у якій живе людина... фасад будинку, який вона собі будує, речі, що ними вона оточує себе у своїй кімнаті, - усе це говорить їй самій, хто вона й задля чого існує або бажає існувати на світі» [2, с. 195].

Межовою ситуацією в житті жінки стає зустріч із хлопцем, якого вона запрошує додому, почуваючи скоріше материнські почуття. Зрозумівши його молодість і сексуальну незрілість, вона намагається створити романтичну атмосферу, але хлопець у статевому акті поводиться грубо, як із повією. У свідомості головної героїні відбувається екзистенційний злам, що призводить до втрати сенсу буття, бажання смерті.

Жінка робить два абсурдні кроки, які стають межовими: від буття-для-себе до буття-для-іншого й навпаки. Але зворотне повернення від буття повії до звичного життя було неможливим.

Отже, проза М. Могилянського - яскрава сторінка української літератури. Автор є одним із засновників модерністської інтелектуальної прози, що відбила складні соціально-політичні умови розвитку суспільства. У малій прозі М. Могилянського переважають концепти самоти, відчуженості, абсурдності у світі, нездійсненності сподівань, нудоти, болю, розгубленості.

Література

✵ 1. Кириленко І. Екзистенціалістська модель українського інтелектуального роману 20-х років ХХ століття : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: 10.01.01. Харків, 2007. 20 с.

✵ 2. Ключевский В. О взгляде художника на обстановку и убор изображаемого им лица. Ключевский В. О. Соч. : в 8 т. Москва, 1959. Т. 8. 295 с.

✵ 3. Ковалів Ю. Михайло Могилянський (1873-1942). Історія української літератури: кінець ХІХ - поч. ХХІ ст. : у 10 т. Київ : ВЦ «Академія», 2013. Т. 2. : У пошуках іманентного сенсу. С. 435-442.

✵ 4. Кривенко С. Творчість Михайла Могилянського у літературному контексті доби : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук. : 10.01.01. Київ, 2002. 20 с.

✵ 5. Могилянський М. Честь. Вбивство. Київ : ВЦ «Академія». 2015. 208 с.