Українська література - статті та реферати

Функціювання порівнянь у романі «Прибутні люди» В. Захарченка

Бойко Л. П.

к. філол. н., доцент Запорізький національний університет

Роман «Прибутні люди» написаний на документальній основі. У ньому вперше в українській літературі масштабно змальовано одну з найтрагічніших сторінок в історії українського народу - голод 1947 р. в Східній Україні. Василь Захарченко, на думку М. Слабошпицького, показав читачеві голод у трагедійному контексті всього українського двадцятого століття [див.: 4, c. 15]. У 1995 р. роман був відзначений Державною премією ім. Т. Шевченка.

Дослідниця поетики трагічного в романі Т. Конончук зазначила, що «художній текст В. Захарченка дає широку палітру художніх засобів, які за умов голодної дійсності посилюють загальне враження трагедії, письмо набуває глибокого символічного значення» [2, с. 49]. Уся система художніх засобів, у тому числі й порівняння, спрямована на розкриття ідейно-художнього задуму письменника.

Порівняння - це фігура мови, що полягає у зображенні особи, предмета, явища чи дії через найхарактерніші ознаки, які є органічно властивими для інших [3, с. 469]. В. Захарченко послуговується в романі як традиційними порівняннями з помірною експресивністю (людей, як пороху [1, с. 121]; голодні, як церковні миші [1, с. 206]; малеча ... весело загула, мов бджоли на пригрі [1, с. 49]; спершу ... напустить на людей семиголову звірюку, схожу на тигра, з ногами, як у ведмедя, з пащеками, як у лева <...> на її місце антихрист випустить другу звірюку з двома рогами, а говоритиме вона хитро, як змія [1, с. 57]), так і створює індивідуально-авторські, що з'являються на основі найнесподіваніших зіставлень і зближень, які ще більше посилюють, увиразнюють зміст суб'єкта порівняння: Збирали люди врожай, наче власні сльози [1, с. 83]; Втулив Бог душу, як у пень [1, с. 120]; Розточилася наша сім'я, як вода, та по всьому світу [1, с. 153].

Письменник використовує переважно сполучникові порівняння. Вони вживаються для характеристики зовнішності людини: ..його довгобразе обличчя стало таке у профіль, як карикатурний місяць-молодик [1, с. 45]; Худюща, обличчя жовте, як у мерця. Очі провалилися в чорні ями [1, с. 158]; Худі, зморені коні тягли хід із труною. У труні лежав не старий ще чоловік із таким же сірим обличчям, як і в живих, що повільно пленталися за ходом [1, с. 100];

✵ - рис характеру, зокрема про Яшка Забейду, який щойно повернувся з війська, письменник говорить: «Дуже гордий, як три гиндики разом" [1, с. 23]; про Василя Джумана в селі кажуть: «Запальний, мов порох» [1, с.175];

✵ - фізичного стану героїв: Василько тремтів, як у пропасниці, але від того, що його лаяв Джуман, йому чогось легшало [1, с. 191]; І тут, у Хомовичах, вуйки також йойкали, наче їм холодної криги кинули за комір [1, с. 55]; Значної експресивності досягає автор, використовуючи прийом контрасту: Рось голуба, села в долині. Як і тут. І гори, а на горах вітряки. Чорні-чорні. Гори зелені, небо блакитне, а вітряки чорні. І нерухомі, як цвинтарні хрести, бо голод... [1, с. 179]; У бригаду було вийдеш на наряд - лайка, матюшня стоїть, наче в арештантську роту попав [1, с. 87]; Хай лаються, кому так уже припекло, а ти нашою лагідною людською мовою говори. Бог любить людську мову, вона угодна йому, як молитва [1, с. 87].

За допомогою порівнянь В. Захарченко описує передчуття голоду, коли, здається, і природа налаштована проти людей: Що ж воно буде? Земля, як попіл [1, с. 62]; А літо стояло без дощів, сухе, як горох, під обід робилося так варко, що коли виходиш із лісу або з хати надвір, то наче опиняєшся перед одчиненою духовкою [1, с. 82]; А небо мов закам'яніло. Хоч би тобі однією хмаркою посміхнулося до людей [1, с. 83]; Як і вчора й позавчора, сходило сонце в білому мороці велике, мов переспіла полуниця, і так і не пробившись із того мороку жодним променем, весь день більмасто висіло низько над снігами, холодне, мов крижина [1, с. 244-245];

✵ - зображує картину голоду, стан та поведінку людей у цей час: Хати стояли німі, наче в них повимирали люди [1, с. 93]; Мати стояла бліда, наче рокована на смерть [1, с. 116]; Вони пожадливо, мов галченята, накинулися на хліб [1, с. 90]; Розтануло, мов свічечка... - сказала баба Явдоха, заломивши руки [1, с. 92]; Баба посунула прямо на хлопця, страшно витріщивши сірі очі. Вона йшла, мов сліпа. < ...> все канючила, мов мала: «Дай! Дай... їстоньки хо-очу... Помираю... » [1, с. 96]; На вулицях їм зрідка траплялися мовчазні люди із сірими, похмурими обличчями. Вони вовкувато обмацували подорожніх голодними підпухлими очима і брели, мов тіні, далі...[1, с. 100]. Голодні люди як повінь, як прибутня вода, ринули в Західну Україну з останньою надією на порятунок: І все ж він заснув <.> під гомін по всій клуні цілого моря людей, зірваних з теплих місць, розлучених з домівкою, які, мов прибутна вода, розтеклись по сільських дорогах і стежках цієї Западної, затопили всі села, куди не поткнешся [1, с. 130]; Бачив залізницю, повні станції народу, зірваного з насиджених місць, який, мов несподівана повінь, ринув сюди, на Западну з голодною надією, з останньою надією на порятунок [1, с. 135];

✵ - відтворює трагічні сторінки радянської дійсності, коли селяни працювали в полі за трудодні: А бригадир оно двічі на день гатить у рейку на роботу. Мов яконом у «Миколі Джері», жене мою матір у поле. Хіба це воля? [1, с. 47]; Та яка там любов, як батьків наших нещасних заходилися були цькувати їхніми ж дітьми, як собаками скаженими... [1, с. 56], а молодь, яка не корилася сільській владі, мобілізували на Донбас: Василько, як і всі в селі, боявся того Донбасу. Скількох вже хлопців через сільраду перехапали живосилом, плачі стояли не менші, як у Німеччину вивозили [1, с. 48]; ставлення колишніх односельців, які вибилися в начальство, до простих людей: Разом парубкували, дружили, а тепер, значить, воно в начальстві, а я в землі по лікті, й уже ти йому не брат, не сват і не товариш, а такий же ворог, як і весь простий народ [1, с. 58];

✵ - подає характеристику образів колгоспних начальників та ставлення селян до них: Не вгостиш, то він тебе в таке ярмо занаряджуватиме, що наробишся, як чорний воляка, а запишуть тобі нуль цілих ще й триста сотих болячок на твою голову [1, с. 60]; І живуть, гниди, як вареники в маслі [1, с. 59]; Отаке начальство позаводилося кругом, куди не поткнися. Зате в самогонці розбирається, як академік у вищих науках. Уже із самісінького ранку ходять, мов соловейки [1, с. 59]; Злючий, як сто гадюк, той воєний, і не по-нашому балакає [1, с. 172];

✵ - змальовує моральний стан людей, що боялися сказати зайве слово, та роздуми про це головного героя: Василько помітив, що й тут, як і в Голосіївці, дідові ночувальники - дядьки з полтавської сторони, вуйки за кожною фразою сторожко оглядаються, мов школярики-пустуни, і примовкають, прохопившись необачним словом. <...> Яка ж то величезна сила висить над усіма, гнітить, робить поважних людей полохливими, наче зайців на весняній крижині посеред розбурханої повені [1, с. 165]; трагедії, пов’язані з насильним створенням колгоспів у Західній Україні (смерті, зникнення людей): Вуйна Стефа як почула се, так уся й затремтіла і заячала не своїм голосом, як навмируще... [1, с. 164]; Люди вбігали в напівтемну стодолу й завмирали, мов громом уражені [1, с. 165]; Про Гілька не було їм ніякої чутки. Мов якась чорна дірка проковтнула його. Як і Василькового батька [1, с. 166];

✵ - описує процес створення колгоспів, ставлення до цього селян: Село, мов потривожений мурашник [1, с. 169]; А як заженуть у колгоспи, буде нам амінь, як і східнякам оно. Попідтинню підемо з голоду пропадати [1, с. 170]; Нікого не милують, москалі прокляті. Обклали нас із усіх сторін, як тих вовків [1, с. 169]; Кілька днів ходив Батіг похмурий, як ніч [1, с. 173]; Увечері обоє приходили додому похмурі, сновигали по обійстю, мов тіні [1, с. 173].

Порівняння в романі «Прибутні люди» засвідчують високу мовну майстерність письменника, є найяскравішим образним засобом характеристики зображуваних подій та персонажів.

Література

✵ 1. Захарченко В. Прибутні люди : Романи. Повість / передм. М. Слабошпицького. Київ : Грамота, 2007. 656 с.

✵ 2. Конончук Т. Поетика трагічного в романі Василя Захарченка «Прибутні люди». Вісник Запорізького державного університету. Філологічні науки : зб. наук. статей. Запоріжжя, 2001. С. 48-52.

✵ 3. Мацько Л. Порівняння. Українська мова. Енциклопедія / редкол. : В. Русанівський, О. Тараненко (співголови), М. Зяблюк та ін. Київ : Видавництво «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана. С. 469-470.

✵ 4. Слабошпицький М. «Пий воду з криниці твоєї...». Служіння правді - над усе: Василь Захарченко : біобліограф. покажч. / упоряд. : Н. Адешелідзе, Л. Демченко ; авт. нарису М. Слабошпицький ; наук. ред. В. Поліщук. Черкаси, 2006. 56 с.