Українська література - статті та реферати

Спеціальна лексика в романі П. Загребельного «Тисячолітній Миколай»: функції і способи презентації

Бондарчук К. С. доцент Запорізький національний технічний університет

Спеціальна лексика, у тому числі термінологічна, - великий за обсягом пласт, що інтенсивно розвивається та активно взаємодіє з іншими лексемами, зокрема загальновживаними словами, широко функціюючи переважно у фахових текстах наукового стилю. Значний інтерес науковців становить і проблема функціювання спеціальної лексики в нефахових текстах, зокрема в художній літературі. На думку багатьох учених (В. Виноградова, І. Грицая, Т. Єщенко, О. Панаєвої та ін.), стиль художньої літератури є поліфункційним, поєднуючи в собі компоненти всіх стилів сучасної української мови. Художня література здатна трансформувати, переосмислювати інформацію, не обмежуючись лише рамками загальновживаної лексики, долучаючи до своєї мистецької майстерні ті одиниці мови, що належать до певних часових зрізів, зазнають соціальних та територіальних видозмін, а також лексичні одиниці, які позначають поняття різних галузей знань, зокрема науки і техніки. Лексику художніх творів досліджували І. Білодід, П. Доценко, В. Ільїн та ін.; використання термінів у поетичних і прозових творах описали Г. Городиловська, В. Карпова, Т. Катиш, А. Коваль, Я. Стецько та ін. Особливості мови в прозових творах про Київську Русь, у тому числі в романах П. Загребельного, описала Л. Донець; симфонізм останніх творів П. Загребельного - Я. Голобородько; на матеріалі роману «Диво» досліджено стилістичні конотації архаїзмів (Т. Крупеньова), функціювання термінів (В. Сікорська). Увага дослідників була зосереджена на термінах як складниках ідіостилю письменників, розглядалися лінгвістичні аспекти синтезу науки і мистецтва на рівні жанрів та мовних засобів тощо. На жаль, не повною мірою досліджено мовностилістичні, цілком самобутні особливості різнопланових романів П. Загребельного, зокрема функціювання в них спеціальної лексики - історизмів, наукових термінів, професіоналізмів у порівняльному аспекті.

Мета цього дослідження - проаналізувати функції і способи презентації спеціальної лексики в романі П. Загребельного «Тисячолітній Миколай».

Творчість непересічного романіста П. Загребельного посідає особливе місце в українській художній літературі, залишаючися вкрай актуальною як за ідейно-тематичним змістом, так і за художніми якостями, зокрема багатством мовностилістичних засобів. «Людина з аналітичним мисленням, маючи енциклопедичні знання з різних сфер суспільно-політичного життя, науки, культури, вдумливий, часто іронічний чи саркастичний, він умів по-філософськи, по-науковому оцінювати як події минулого, так і сучасність» [2, с. 5]. Залежно від проблематики творів, автор добирає відповідні мовні засоби, використовує величезний лексичний масив давньої та сучасної української літературної мови, якою він досконало володів, створює не лише традиційні художні тропи та стилістичні фігури, а й «наповнює естетичним змістом безобразні мовні елементи, перетворює їх у систему художньо-мовного бачення світу» [1, с. 301].

Роман «Тисячолітній Миколай» посідає особливе місце у творчості П. Загребельного, вирізняючись як різноплановою проблематикою, так і формою, розмаїттям мовностилістичних засобів, зокрема багатством виражальних тропів, а також використанням у них професійної та термінологічної лексики. Йому притаманна оригінальна, майже фантастична конструкція, адже твір охоплює величезний відтинок історії - з часів князювання Володимира і до перебудови - 80-х рр. ХХ ст. Зокрема, в останньому розділі «Проводи» переплелися чи не найтрагічніші події в історії нашої країни - війни, голодомори, репресії, Чорнобильська катастрофа та ін. Для повного розкриття ідейно-тематичного задуму поруч із загальновживаною використано спеціальну лексику, що належить до різних терміносистем: суспільно-політичної, сільськогосподарської, офіційно-ділової, медичної, військової, філософської, харчової, математичної, мовознавчої, народознавчої, конфесійної та ін. Автор у романі не сторонній спостерігач, який фіксує події, - він полемізує з тими, хто в «комітетах, колегіях, правліннях, фондах» за «посади, звання, ордени, привілеї» втілювали в життя «андропівські круті порядки, черненківські загравання з апаратниками, горбачовське нове мислення» [3, с. 630]. Лексико-семантичне розмаїття вжитих термінів дало можливість авторові розкрити як велич простих трудівників, які «сіяли хліб, орали землю, добували залізо», так і ницість чиновників, що імітували бурхливу діяльність: «проводили збори, засідання, писали резолюції, приймали рішення, укладали мільярди паперів» [3, с. 616].

З гіркою іронією засобами спеціальної сільськогосподарської та військової лексики автор вибудовує метонімічні мовні фігури, констатуючи намагання керівництва держави перетворити людину з особистості на безлику масу без індивідуальних потреб та інтересів, яка «здобріє», тобто задовільниться примітивними подачками за свою важку, підневільну працю: «Сталін вигадав фабрики-кухні, Хрущов заповзявся забудувати всю землю агромістами, пообрізав городи в колгоспників, понищив кіз і корів у приміських смугах, заборонив колгоспам мати млини, крупорушки, консервні заводи - все це для того, щоб поставити народ, як солдатів біля польової кухні, перед державним казаном, і хай кожен одержить у свою миску половник варева і тим здобріє» [3, с. 623].

Через весь твір проходить наскрізна тема землі як першооснови життя. Автор виявив велике розуміння сільського господарства, увівши до твору терміни та професіоналізми, що точно й однозначно відображають працю хліборобів, номінуючи різні її аспекти: а) земельні угіддя (береги рік та озер, лісові галявини, луг, степ, схили ярів, толока, цілина); б) види оброблення землі (орати, переорювати, сіяти); в) сільськогосподарські культури та результати їх перероблення (жито, овес, пшениця, полова, солома); г) машини і механізми (фабричний плоскоріз, дискові борони, культиватор, стійка для безвідвального обробітку землі); ґ) посади та професії, рід занять (бригадири, ланкові, колгоспники, одноосібники) тощо. Однак у системі тексту роману терміни частково втрачають свої специфічні ознаки (наявність дефініції, системність, однозначність тощо) і обростають новими якостями, виконуючи особливу функцію, детермінізовану специфікою самого зображення і вираження. «Лицемірство, рвацтво, безпринципність, кар’єризм, інтриганство, чвари, нарешті, нездарність, посередність, яка супроводжується заздрістю й підлістю, - нічим і ніхто, окрім літератури, не може пояснити, бо ж єдина література має назву - людинознавство« [4, с. 397], - так характеризував роль літератури П. Загребельний у викритті негативних явищ ХХ ст. Із цією метою автор майстерно вводить у канву роману спеціальну лексику, що функціює у складі різноманітних художніх тропів, часто вживаючи поруч непоєднувані, на перший погляд, поняття й підводячи до несподіваних висновків. Найбільш частотними в романі є метафоричні мовні фігури, наприклад метафоричні іменникові порівняння, які набувають філософського звучання («Земля - це як душа людська. З тим і з тим треба поводитися обережно») [3, с. 577]; дієслівні метафори («Земля зсудомилась від кошмарних тракторних плугів; Чорнозем підвівся і дивиться в очі») [3, с. 577]; гіперболічні протиставні метафори («Теорія заволоділа одною шостою частиною земної кулі. Комунізм приплив по морях крові, але мерщій витер своє обличчя і спробував надати йому добродушного виразу») [3, с. 622]. «Своєю цілиною Хрущов переорав мені душу» [3, с. 578], - з болем констатує професор Черкас, говорячи про недалекоглядну політику держави. Через образ Черкаса, якому судилося пережити різні необґрунтовані нововведення в суспільно-політичному житті країни, гоніння за їх несприйняття, використовуючи термінологічну лексику, автор подає розлогий опис земельних відносин, за яких «дрібна земельна власність замінена на велику», що призводить до «виснаження ґрунту», завершуючи його авторськими афоризмами: «гине земля, гине велика хліборобська нація»; «деградує земля - деградує людина» [3, с. 686]. Сама смерть хлібороба, що пройшов непростий шлях від агронома до відомого вченого, стає символічною як вирок недолугій політиці можновладців. Трагізм і відчай утрати передано метафорами: «Він ще якось міг жити в отруєному ненавистю й жорстокістю повітрі, але на отруєній землі вже не міг»; «Він упав на землю - і земля під ним заплакала, і ще довго плакатиме земля, та тільки хто почує той плач?» [3, с. 581].

У романі віртуозно використано різноманітні лексико-семантичні групи слів, притаманні різним стилям, у тому числі науковому та художньому. Один із поширених прийомів у романі - побудова синонімічних рядів термінів із, здавалося б, неприйнятним, але насправді органічним вкрапленням авторських новоутворень: «виконання і перевиконання планів, звисання і перевисання, згинання і перегинання, скакання «гопки» поперед усіх» [3, с. 578] - на позначення стилю управління народним господарством, що зводився до примітивного окозамилювання. Синоніми «проводяться активи, бюро, збори, з’їзди, наради, пленуми» характеризують спосіб життя і форми керівництва чиновників різного рівня. Поєднанням терміна соціалістичний з такими поняттями, як демократія, реалізм, гуманізм, майстерно розширено синонімічний ряд антонімічною парою «любов і ненависть теж соціалістичні». У трактуванні П. Загребельного все, що втратило людські виміри, ставало соціалістичним. До таких належать, на думку автора, «обряди -народження, іменини, весілля, навіть похорон - і все це соціалістична культура», доповнивши синонімічний ряд оксимороном «культура ненависті» [3, с. 566].

Для роману «Тисячолітній Миколай» П. Загребельного характерні поєднання серйозного і комічного стилів, книжна мудрість і дотепність, комічне шаржування і пародіювання, іронія і серйозні роздуми - сполучення небачене, несподіване, навіть зухвало-парадоксальне, що становить індивідуальний стиль автора. Один із улюблених художніх прийомів - розлогі описи з долученням термінолексем, які належать до різних терміносистем. Наприклад, у одному з таких описів створено бурлескно-карикатурну картину полювання партійної номенклатури, де нищівно висміяно засобами гіркої іронії, сарказму й гротеску, створенням оксиморонів, поєднанням сучасної і архаїчної, високої і просторічної лексики: «Серед мисливських угідь облаштований концтабір для звірів, і сучасні вельможні мисливці - кабанячі полковники, як колись князі поміж смердів, велично прямують після вдалих ловів до трапезної кімнати, де товариш Кириченко орлиним зором окинув стіл, усе помітив, але ж соціалізм з людським лицем мав не тільки гострий зір, а й тонкий нюх, розкрилив ніздрі неабиякого носа, нюхнув наїдки й напитки і загримів: «А де діжкові огірки!» [3, с. 602].

Отже, у романі «Тисячолітній Миколай» широко використовується термінологічна та професійна лексика, виконуючи різні функції залежно від ідейно-тематичного змісту творів: репрезентативну (номінативну), комунікативну (інформаційну), образотворчу, емоційно-експресивну. Доведено, що в контексті художнього твору значно розширені семантичні, стилістичні, емоційно-експресивні можливості спеціальної лексики, зокрема термінів. Оригінальний за формою, багатоплановий за проблематикою роман «Тисячолітній Миколай» насичений різноманітними виражальними тропами з використанням у них спеціальної лексики. На основі термінів і професіоналізмів, уведених до тексту роману, автор створює метафоричні та метонімічні фігури, порівняння, антитези, доповнює синонімічні ряди авторськими новоутвореннями, поєднуючи гірку іронію із сарказмом та гротеском, створює карикатурно-комічні описи, використовує як сучасну, так і архаїчну лексику для мовленнєвої і портретної характеристики героїв та створення професійного простору. У новому для спеціальної лексики стильовому контексті художньої літератури «термін обов’язково втрачає свою нейтральність і потрапляє в складну ієрархію протиставлення в різних парадигматичних і синтагматичних рядах» [4, с. 276].

✵ 1. Єрмоленко С. Нариси з української словесності (стилістика та культура мови). Київ : Довіра, 1999. 431 с.

✵ 2. Загребельний П. Твори : в 6 т. Київ : Дніпро, 1979. Т. 1. 575 с.

✵ 3. Загребельний П. Тисячолітній Миколай. Київ : Довіра, 1994. 636 с.

✵ 4. Коваль А. Науковий стиль сучасної української літературної мови: структура наукового тексту. Київ : Видавництво Київського державного університету, 1970. 306 с.