Українська література - статті та реферати

Постать І. Багряного в публіцистиці В. Бендера

Всі публікації щодо:
Багряний Іван

Галич В. М. д. філол. н., професор Національний університет водного господарства та природокористування (м. Рівне)

Віталій Петрович Бендер (1923-1991) - письменник, журналіст і громадсько-політичний діяч української діаспори, що розділив долю тих митців, які опинилися у вимушеній еміграції. Він автор романів, повістей оповідань, поезій та понад 800 різножанрових публіцистичних творів. Літературна спадщина В. Бендера стала здобутком читача материкової України лише в часи після проголошення її державної самостійності. У 2005 р. в київському видавництві «Юніверс» побачила світ книжка В. Бендера «Марш молодости» [1], до якої увійшли найбільш знакові його художні та публіцистичні твори, що публікувалися за кордоном.

Об’єктом дослідження послужили портретний нарис «Багряний зблизька (В річницю смерті)» [1, с. 724-745], присвячений розкриттю ролі І. Багряного в літературному, громадському та політичному житті української діаспори, зокрема й у становленні особистості В. Бендера як журналіста й політика, та літературно-критична

стаття «Іван Багряний - людина великого серця й помислу» [1, с. 746-751] - критичний огляд життя і творчості письменника, приурочений 80-літньому ювілею письменника. А його предмет становлять жанрово-стилістичні особливості літературно-критичних творів автора-емігранта та принципи публіцистичного портретування в них. Актуальність нашої розвідки мотивується, по-перше, тим, що публіцистична творчість В. Бендера - означена лише пунктирно, тож виникає потреба її ґрунтовного вивчення, що стане помірним вкладом у заповнення сторінок історії української журналістики студіюванням публіцистики діаспорних авторів - цього малодослідженого органічного пласта національної культури; по-друге, в українському літературознавстві започатковане системне вивчення особливостей портретування у творах документальної літератури (мемуарах та художній біографії) [2], тоді як у літературній критиці ця проблема ще залишається маловивченою. Нами розпочате системне студіювання публіцистики В. Бендера в полі журналістики [3; 4; 5], проте в зазначених ракурсах твори цього автора про І. Багряного, українського поета, прозаїка, полум’яного публіциста й політичний діяча, аналізуються вперше.

Написаний у річницю смерті українського письменника, 1964 року, великий нарис «Багряний зблизька», став помітним твором у публіцистичному спадку В. Бендера. О. Коновал, упорядник його книжки «Марш молодости» в анотації до неї, жанрі гранично лаконічному, не втримався, щоб не відзначити, що читач знайде тут «чудові спогади про Івана Багряного, вірним побратимом якого автор був з дня свого знайомства і до кінця життя» ^{[1, с. 4]}. Текст повністю відповідає канонам портретного нарису, метою якого було створити колоритний і незабутній образ Івана Багряного -однієї з найяскравіших і найдраматичніших постатей в українській літературі й історії ХХ ст. У жанровому визначенні подібних творів діаспорні літературознавці, указуючи на їхню специфіку, користуються словом «сильветка», що означає «портрет»,«подоба»,«силует», «образ».

Автор указує на дружні стосунки з героєм свого твору, починаючи із заголовка «Багряний зблизька» та вступних трьох абзаців тексту, сповнених ліризму -сердечністю, схвильованістю («Всі ті, кому довелося зустрітися з І. Багряним особисто...», «Всі ті, що мали нагоду розмовляти з ним...» [1, с. 724]).

Прагматично мотивовано в першій тезі тексту В. Бендер наголошує на головній «якісній» рисі І. Багряного, відзначеного високою комунікативною культурою - здатності «якнайшвидше зблизитися із співрозмовником, усунути відчуженість», уміння створювати «атмосферу безпосередності, коли найбільш дражливі речі висловлювалися вільно, без страху за можливу взаємну образу» [1, с. 724]. Розкриття цієї риси характеру підпорядковане завданням створити колоритний, багатогранний портрет І. Багряного як письменника, політичного діяча, засновника і керівника Української революційно-демократичної партії (УРДП), створеної в повоєнні роки в українській діаспорі, важливими цілями програми якої були боротьба проти радянського ладу і створення незалежної української держави з демократичним устроєм, виховання нових кадрів у русі опору проти тоталітарного режиму УРСР. Указавши на талант Багряного-комунікатора, нарисист упродовж усього твору підтверджує цю «незрівнянну якість» характеру письменника новими й новими фактами, які, обрамлені у форму образного й емоційного мовлення, стають водночас портретними деталями й рушієм сюжету твору. Так, В. Бендер наголошує на публіцистичному таланті І. Багряного, промови та статті якого пронизані «сенсом комунікації» та оригінальним стилем вислову [1, с. 724], відзначає його «постійну піднесеність, невсипущу енергію, гумор» [1, с. 732], мужність тамувати біль, завданий невиліковуваною хворобою («Серед хвиль оцієї енергії, динамізму й оптимізму він поставав молодим, довговічним і зовсім не хворим!..»[1, с. 732]), відкритість і неофіційність - надзвичайно шляхетну рису, постійно властиву йому, «якою завоював чимало сердець» і «набув також чимало ворогів» [1, с. 733], акцентує на тому, що «в принципових речах Багряний був невгнутий і непорушний», «міг бути стіною» [1, с. 734], поміркованим полемістом у дискусіях, що спирається на досвід людства в поцінуванні національних рис українців [1, с. 741-742].

В. Бендер не міг не відзначити феноменальну працездатність І. Багряного - цю ознаку його характеру він увиразнює знову ж таки, звертаючись до фактів комунікативної культури в полі літературної діяльності письменника, котрий, наприклад, у 1955 р. «вступив у поетичний переклик» з І. Муратовим (редактором радянської газети «За возвращение на Родину», органа берлінського Комітету повернення на Батьківщину, що вів у ній рубрику «Антон Біда») і написав римований памфлет «Антон Біда - герой труда», окрім цього він працює на перспективу «діалогу» з майбутнім читачем: «допрацьовував «Марусю Богуславку» і накидав перші розділи 2-го тому трилогії «Буйний вітер» та ще й знаходив час, щоб робити схему про повстання на «Потьомкіні». До того ж Іван Багряний активно листувався, видання його епістолярію, на погляд В. Бендера, було б «найцікавішою книгою», бо «головним персонажем буде він сам» [1, с. 743].

У створенні образу І. Багряного переважає опис духовних якостей його вдачі, проте найбільш інтимний світ героя передають штрихи зовнішності: «Іван Павлович вже чекав нас на подвір’ї санаторію. Він був страшенно рухливий, міцно стискав наші руки...»; «Коли в ході обговорення він починав злизувати язиком нижню губу, то це означало, що в ньому починали вирувати емоції й пристрасті» [1, 735].

Жанрова специфіка нарисового твору, якому притаманні організуюча роль авторського «я», вільна побудова композиції й добору фактів, елементи художнього мислення в літературній матеріалізації конфлікту, посприяли тому, що В. Бендеру паралельно із змалюванням портрету свого героя вдалося створити й власний автопортрет у координатах доби. При цьому він вдається до сповнених публіцистичним пафосом інтерпретацій уроків і настанов І. Багряного бути толерантним і мудрим політиком, самовідданим редактором газети «Українські вісті» (органа УРДП), чутливим до образних засобів письменником. Портретний нарис «Багряний зблизька» продемонстрував одну з визначальних рис індивідуального стилю Бендера-публіциста -автобіографічний синерген, який, зокрема, виявляється в порушенні хронологічної послідовності подій, перевазі спогадів у наративній структурі твору, які служать арматурою його сюжету.

У літературно-критичній статті «Іван Багряний - людина великого серця й помислу», опублікованій у 1987 р., через 23 роки після написання портретного нарису про письменника, переважають інші принципи публіцистичного портретування: хронологічна послідовність у відтворенні життєвого і творчого шляху героя як політика, публіциста і письменника, перевага документального факту, зокрема у відтворенні участі І. Багряного в політичних дискусіях про кадри, український націоналізм, що точилися в середовищі української діаспори в повоєнні часи.

Література

✵ 1. Бендер В. Марш молодости / упоряд. О. Коновал. Київ : Юніверс, 2005. 883 с.

✵ 2. Галич А. Портрет у мемуарному та біографічному дискурсах: семантика, структура, модифікації : монографія. Старобільськ : Вид-во ДЗ «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка», 2017. 449 с.

✵ 3. Галич В. Публіцистика Віталія Бендера: жанрово-стильові домінанти. Соціальні комунікації: теорія, історія, регіональний дискурс : науковий збірник. Рівне : О. Зень, 2015. С. 23-46.

✵ 4. Галич В. Літературна критика Віталія Бендера в просторі національно-світоглядної публіцистики. Українське журналістикознавство : науковий журнал. Київ, 2016. Вип. 17. С. 26-37.

✵ 5. Галич В. Мистецька критика письменника-емігранта Віталія Бендера в координатах доби. Соціальні комунікації: теорія і практика : наук. журн. Київ, 2017. Т. 5. С. 46-58.