Українська література - статті та реферати

Пам’ять про голокост як складник міського наративу в романі М. Дупешка «Історія, варта цілого яблуневого саду»

Горбач Н. В. к. філол. н., доцент Запорізький національний університет

Результатом тяжіння сучасної української літератури до урбаністичної проблематики стала низка локальних міських текстів. Одним із його варіантів є чернівецький текст, що 2017 р. поповнився романом М. Дупешка «Історія, варта цілого яблуневого саду». У творі моделюється образ Чернівців 1935-1993 рр, умовно поділяючись на три часові періоди - румунський, Другої світової війни, радянський.

До творення тексту міста причетні три наратори - головний герой роману чернівчанин Павел Бачинський, його мати Марія й оповідач.

Саме крізь призму свідомості Павела, якому на початку твору 15 років, постає соціальний, культурний, політичний, етнонаціональний контекст Чернівців. Фабульний подійний ряд твору організований за принципом оповідання в оповіданні: уже літній Павел Бачинський, з яким розповідач познайомився 1993 року, згадує своє життя на тлі мультикультурного міста, де «кінотеатр «Жовтень» був синагогою, де румунські няньки співали німецьким дітям українських колискових» [2, с. 12], міста «.розкішних ресторанів, де кельнерки знали більше мов, ніж теперішні професори, а театральних труп було більше, ніж організованих злочинних груп» [2, с. 138], де «слова переходили з мови в мову, з діалекту в діалект» [2, с. 12].

Рідне місто Бачинського має численні топографічні маркери: передмістя Садгора, гора Цецино, готель «Брістоль», будинок з левами, площа Герей, вулиці Бретяна, Мораріу, Флондор тощо. Культурний і духовний код міста формують Пауль Целан і Зельма Меербаум-Айзінґер, «буковинська Анна Франк», яка в вісімнадцятирічному віці померла в «трудовому» таборі Трансністрії від виснаження і хвороби; Ольга Кобилянська, Ірина Вільде, Михайло Івасюк та ін.

Через національне походження й етнорегіональну атмосферу формування особистості юнак болісно сприймає вторгнення війни в Чернівці. «Куди було тікати нам, нашій польсько-українсько-німецькій родині? Республіки Польщі не існувало, України теж, Німеччина перетворилася на Третій Райх. Куди було тікати місцевим євреям? А місцевим українцям, заради яких начебто й забрано Північну Буковину?» [2, с. 39], - підкреслює він глобальність неминучої трагедії.

Чернівці до початку Другої світової війни мисляться автором як провінційне європейське місто, яке, проте, переймає передчуття війни: «Гітлер анексував Австрію, розвалив Чехословаччину, а це ж усе землі колишньої Австро-Угорщини, і в місті розуміли, що він може піти далі як на південь, так і на схід» [2, с. 31]. Нацизм і комунізм виступають як однаково неприйнятні ідеології, що призвели до масових злочинів та геноцидів: «На сході один тиран набирав сил, напуваючись кров'ю: майже 10 мільйонів заморено голодом, сотні тисяч вивезено на схід, інших розстріляно, зацьковано, замордовано. Другий тиран поки тішився новими землями» [2, с. 31]. Важливим складником роману М. Дупешка є фемінний тип нарації. Так, думка про подібність природи радянського і німецького режимів унаочнюється через зіставлення в щоденникових записах Марії Бачинської злочинів обох систем, що сталися в один і той же день - 7 липня 1941 року. У той час, як в окупованих Чернівцях німці «показово розстріляли перших кількасот євреїв. А тіла поскидали у Прут» [2, с. 103], поблизу Заліщіків було підірвано сім вагонів із «ворогами» радянської влади. «Міст розвалився, вагони попадали в річку. У вагонах не було фашистів. Там були поляки, українці і євреї» [2, с. 102], - фіксує Марія в щоденнику.

Причина популярності тоталітарних режимів у романі обґрунтовується Павелом Бачинським: «Люди за своїм первісним стадним інстинктом хотіли пристати до сильніших. Бути нацистом і бути комуністом серед простого люду стало модним» [2, с. 31]. Саме про цю «ідентифікацію з авторитетом» говорив ще один видатний буковинець - психоаналітик і дослідник фашизму В. Райх [див.: 3]. Суть ідеології Третього Рейху акцентується персонажем роману Аріелем Капманом: «Вони прийшли по всіх інакших. Такі потвори не можуть наїстися: спершу вони знищать нас, євреїв, потім перейдуть до слов'ян, потім до тих, хто пише лівою рукою, хто вірить в Ісуса Христа, хто танцює вальс, хто має неправильну будову тіла, хто носить червоне.» [2, с. 108]. Але саме геноциду єврейського населення, питома вага якого в полікультурному місті становила близько 30 %, присвячено у творі найбільше уваги.

М. Дупешко творить образ Чернівців як території спротиву. Зокрема, автором наведено достовірний факт діяльності в Чернівцях Чилійського консульства на чолі з поляком Ґжеґожем Шимановичем. Дипломат допоміг близько 800 польським євреям отримати чилійське громадянство й виїхати з Європи, коли над ними знову нависла загроза нацизму [див: 4, с. 78-79]. Іншим зразком протидії і прикладом залучення в текст роману історичного матеріалу є діяльність «буковинського Шиндлера» - румунського адвоката і мера Чернівців у 1941-1942 рр. Траяна Поповича. Завдяки йому близько 20 000 чернівецьких євреїв уникли «трудових» таборів Трансністрії. Т. Попович не лише не виконав наказу про депортацію своїх земляків, але й домігся в губернатора Буковини генерала Калотеску дозволу для них на роботу в Чернівцях. Первісно список мав складатися із 100-200 чоловік, але Т. Попович переконав чиновників, що життєдіяльність міста не можлива без значно більшої кількості людей, які є фахівцями в різних сферах (про це йдеться у спогадах Т. Поповича, фрагменти з яких вміщені в книзі С. Воронцова в авторському перекладі) [див.: 1, с. 102-108]. Оскільки про особу Т. Поповича, яка лише віднедавна ввійшла в історичний дискурс, залишається обмаль відомостей, М. Дупешко не обмежується сухим фактажем і вдається до домислювання: «Ходить така легенда, що Попович навмисне відімкнув від електрики будинок губернатора, повідомивши, що усунути несправність можуть тільки євреї, яких зараз зігнали у гетто» [2, с. 109]; «По місту навіть ходили легенди, що під ратушею є таємний тунель, який веде аж до Цецино, і що в тому тунелі Попович переховує тисячі євреїв» [2, с. 110].

Візуалізації описуваного періоду слугує апеляція автора до історичної фотографії Віллі Праґера - німця румунського походження, що під час війни працював фотографом румунських ЗМІ. Частина його фото зроблені під час приїзду до Чернівців у липні 1941 та листопаді 1942 років. Попри те, що фотограф не фіксував дражливі моменти окупації, на них зафіксовано зруйновані споруди, спалений дощенту «Темпль» - чернівецьку синагогу, ймовірно, «траянових» євреїв, які прибирають вулиці міста: «Зацьковані, втомлені обличчя викликають жаль, але можна припустити, що мітли, які вони тримають у руках, стали для цих людей шансом на порятунок» [2, с. 109].

Трагедія тієї частини чернівецьких євреїв, на долю яких щасливий шанс не випав, у романі втілено в образах родини Капманів. Подругу Павела Дору та її батьків було вистежено, матір убито при затриманні. Детективна історія порятунку батька (з документами вбитого венеційського купця він перебирається за кордон) звучить, скоріше, як виняток із окупаційної долі євреїв. Доля ж дівчини, яка загинула при спробі втечі з Коло-Михайлівського табору, потверджує трагізм долі понад тисячі євреїв, які перебували там. За авторською художньою версією, саме в цьому таборі загинула й поетеса Зельма Меербаум-Айзінґер (хоча серед дослідників полемізується місце розташування «трудового» табору буковинської поетеси).

Автор порушує проблему й травматичного характеру пам’яті про Голокост. Досвід індивідуального страждання тих, хто пережив трагедію, спонукає витісняти ці події з свідомості: «Коли після війни я розмовляв з людьми, які повернулися до Чернівців із Трансністрії, вони були не надто говіркі» [2, с. 109], - зауважує Павел. Тим більше, що до суто психологічного механізму «забування» пережитого додавалася здійснювана радянською владою насильницька ревізія подій Другої світової війни. Про один із її аспектів - ставлення до жертв Голокосту - у романі говорить фаховий історик:

«Це важко собі уявити, та коли прийшла радянська армія, то робітників, які примусово працювали на гранітних копальнях, потім нашвидкоруч судили як посібників фашизму... судили євреїв із концтаборів» [2, с. 151].

Образ оповідача, нашого сучасника, який знаходиться на блокпостах ХХІ ст., об’єктивізує історичний наратив роману. Викладена ним історія життя людини на тлі міста-фронтиру, здатна не лише розширити семіотичний простір міського тексту, а й стати важливою ланкою пам’яттєвої парадигми про Голокост в сучасній українській літературі.

Література

✵ 1. Воронцов С. Буковинський Шиндлер. Книга з повітря Czernovitz (життя чернівчан на тлі часу та міста). Чернівці : Книги-ХХІ, 2017. С. 102-108.

✵ 2. Дупешко М. Історія, варта цілого яблуневого саду : роман. Чернівці : Книги-ХХІ, 2017. 160 с.

✵ 3. Райх В. Психология масс и фашизм. URL: https://www.e-reading.club/book. php?book=47578

✵ 4. Szymonowicz Grzegorz. Encyklopedia polskiej emigracji i Polonii. Red. K. Dopierala: w 5 t. T. 5: S-Z. Torun: Oficyna Wydawnicza Kucharski, 2005. P. 78-79.