Українська література - статті та реферати

Антагонізм «особистість / система» у творах М. Матіос

Всі публікації щодо:
Матіос Марія

Дудніченко В. В. студентка магістратури Запорізький національний університет Наук. кер.: Кравченко В. О., к. філол. н., професор

Тип управління країною завжди вносить корективи в плин людського життя: він змінює його, змушує підкорюватися правилам і постійно жити «у лещатах». У творах М. Матіос показано, як вправно система вміє ламати людські долі.

Проблемі протистояння особистості системі приділяли увагу у своїх працях О. Клименко, О. Коновалова, С. Лущій, Л. Макаренко, С. Маркова О. Рябченко та ін.

«Особистість - це конкретний людський індивід зі своєрідними розумовими, емоційними, фізичними та вольовими властивостями» [5, с. 94]. Сильна особистість не може жити під постійним тиском системи, яку їй нав’язують. М. Матіос на прикладі героїв творів ідентифікує та характеризує сильну особистість, висвітлює провідні риси характеру таких людей, указує на їхні цінності та орієнтири. Це ті, які не бажають жити за правилами системи й жорстоко розплачуються за це.

Мета статті - проаналізувати особливості протистояння особистості системі у творах М. Матіос.

У художньому полотні М. Матіос поняття «система» завжди приховує в собі щось люте та насильницьке. Протиборство індивіда та системи хоч і не є основним елементом розповіді, проте доповнює авторську палітру, надаючи обґрунтованості поведінковим реакціям людини. Вивищення емоційного щабля твору також умотивовано реакцією особистості на ультиматуми системи. Особистості мають кожний індивідуальну життєву драму. Одні знаходять у собі сили протистояти системі та соціуму, а інші - ламаються під їхнім гнітом.

Яскравою є повість «Москалиця», де постійна зміна авторитарних режимів диктувала життя дівчині-сироті Северині. Глибоко вкорінена ненависть українського люду до представників російської влади почала псувати дівчині життя ще змалечку. Прихід радянських військових до будинку Онуфрійчуків знову змінив життя дівчини. Авторка описує представників «нової» влади як «темну силу», яка «зненацька, без «добрий день» починає віддавати накази, шукаючи докази контрреволюційних заворушень. Дівчину рятує лише те, що вона «не значилася членом політично неблагодійних і куркулів». М. Матіос констатує: «ніщо не є таким мінливим, як життя людини, коли в нього непрошено втручаються інші люди» [3, с. 26].

Система змінює життя Москалиці, проте не ламає її волю: «Северина не розказувала би, бо то не було кому розказувати, вона би була боронилася, як уміла би, а хоч би й з вилами в руках» [3, с. 46]. Швидку зміну влади з румунської на російську й знову на румунську авторка супроводжує зміною ставлення до Северини як до частини соціуму. Якщо при радянській владі «з якогось дива вся Панська Долина згадала справжнє Северинине ім’я» [3, с. 35], то з приходом румун «вернулося до неї й старе її ім’я, в якому одночасно злилося її назвисько, й прізвисько, її фамілія, тавро й остаточний вирок - москалиця» [3, с. 36]. Навчена гірким життєвим досвідом, Северина не підкорюється ні новій, ні старій владі, бо знає, що їй треба захищатися. «Та покірно чекати, поки їй скрутять в’язи, - Северина також не буде. Не тої вона крові. Вона буде боронитися, як їй Бог дав розум.» [3, с. 54]. Жінка допомагає місцевим хлопцям-втікачам, готуючи для них ліки, а коли її навідують представники самопроголошеної «влади», залякує їх до смерті з допомогою своєї «пані» - степової гадюки.

М. Матіос зосереджує увагу реципієнта на тому, що кожна людина може захистити себе від забаганок «системи», але по-справжньому сильна особистість здатна не лише вберегти себе, але й допомогти іншим. Северина не стільки боронила своє життя, скільки намагалася врятувати інші. Дівчина знала, що жодна влада не є довговічною, треба лише перечекати.

Повість М. Матіос «Мама Маріца - дружина Христофора Колумба» - ода материнству. Авторка порушила довгозамовчувану тему в літературі - відносини держави до дітей із особливими потребами. Для радянської влади такі діти були «зайвим баластом» на шляху будівництва соцедему. Тому, як тільки-но стає зрозумілим, що син Маріци - дитина з особливими потребами, лікарі говорять про переведення Христофора до одного з «гуманних» спеціальних закладів для хворих дітей. Проте батьки навіть не сперечалися, почувши відмову, бо були абсолютно байдужими до життя хлопчика. Маріца отримала величезну кількість паперів, які знімали будь-які звинувачення з лікарів і клали всю відповідальність на плечі жінки: «Коли Маріцу з сином відвезли назад додому, давши цілу батарею пігулок, шприців і ампул для уколів, жінка прийшла до думки, що вся ця процедура організовувалась швидше для «галочки». Лікарі без особливого ентузіазму водили молоточками перед очима дитини, не надто вникали в перебіг хвороби.» [2, с. 12].

М. Матіос оприявнює те, наскільки глибокою була прірва між простими людьми та системою, що виховувала байдужість і безжалісність у ставленні до інших. Жорстока система СРСР трощила у своїх коліщатах людські долі. Письменниця вводить до тканини тексту художню деталь - тридцять рублів, що називали пенсією, але які лише підсилювали лицемірну сутність управлінського апарату.

Усе життя жінка присвятила хворобливій, аномальній любові до сина, у якому бачила частинку померлого чоловіка. Вона з усіх сил доглядала за сином, адже «.їй можна бути тільки здоровою й незворушною. О, тут їй треба бути камінною, гранітною.» [2, с. 27]. Проте, це виявилося занадто складною справою для звичайної жінки, адже соціальна відстороненість глибоко вражали тендітну душу: «Колективний місцевий осуд міг не тільки спантеличити, але навіть уплинути на подальший хід будь-чийого життя» [2, с. 7].

Укотре М. Матіос постулює те, що соціальна байдужість, підкріплена ультиматумами системи, може руйнувати людське життя. Можливо, Маріца могла б залишитися живою й мати краще життя, аби хоч комусь би було до неї діло, аби хоч хтось щиро захотів допомогти жінці.

Швидка зміна влади у 30-50 рр. XX ст. зруйнувала життя Дарусі («Солодка Даруся»). Даруся щаслива у своїй самотності, відстороненості від людей. М. Матіос створила для дівчини власний мікросвіт, у якому вона спілкується з природою, ходить на могилу до батька, рятується від жахливого головного болю. Її життя наповнене любов’ю до світу, вона має чисту душу й добре серце. Даруся самодостатня. Дівчинка вважала себе винною в смерті матері й нещасті батька, тому й своєрідно «покарала» себе, переставши говорити.

Причиною психологічної травми дівчини став москаль, який за цукерку вивідав у дитини потрібну інформацію. Авторка змальовує «типову» картину представника російської влади того часу: жорстока, безжалісна людина з черствою душею, яка зневажає будь-які закони людської моралі. Тож він і використовує «типові» для тодішньої системи методи збирання інформації: насильство, приниження, катування, шантаж. М. Матіос не дає цьому москалеві імені, уніфікуючи його образ.

Даруся ще одна жертва управлінської системи, хоча й вдається зберегти власне життя, але наслідки зустрічі з представниками влади назавжди змінили його.

Отже, М. Матіос використовує антагонізм «особистість/система» з метою широкого показу історичних і соціальних картин буття, розширення проблематики тексту. Протистояння системі для головних героїв стає або каталізатором до відновлення сил і боротьби, або ж ще однією причиною здатися. Авторка порушує гострі соціальні питання, такі як ставлення влади до дітей із особливими потребами, цькування людини, пригноблення її гідності.

Прийняття поразки деякими з героїнь, на нашу думку, аргументуємо тим, що головні дійові особи М. Матіос - жінки, істоти надзвичайно чуттєві, які не завжди можуть обходитися без сторонньої допомоги чи хоча б співчуття. Жінці М. Матіос потрібна підтримка сильної людини, на яку можна покластися, а ті, кому не вистачає власних сил, гинуть під тиском системи.

Література

✵ 1. Ісаченко Л. Її вічні лови за людиною : [Розмова з лауреатом Нац. премії України ім. Т. Шевченка, письменницею М. Матіос]. Урядовий кур'єр. 2009. 12 верес. (№ 7). С. 12.

✵ 2. Матіос М. Мама Маріца - дружина Христофора Колумба. Львів : ЛА Піраміда, 2008. 48 с.

✵ 3. Матіос М. Москалиця. Львів : ЛА Піраміда, 2008. 95 с.

✵ 4. Матіос М. Солодка Даруся : драма на три життя. Львів : ЛА Піраміда, 2007. 185 с.

✵ 5. Юнг К. Психологія та поезія. Антологія світової літературно-критичної думкиХХст. / за ред. М. Зубрицької. Львів, 1996. С. 93-107.