Українська література - статті та реферати

&Ldquo;Dux, Heros, Vindex Bohdan...&Rdquo;: образ гетьмана Богдана Хмельницького у візії барокових поетів-панегіристів

Журавльова С. С. к. філол. н., доцент Бердянський державний педагогічний університет

Серед українських поетичних панегіриків доби Бароко чимало творів присвячено українським гетьманам. Друге місце після І. Мазепи належить Б. Хмельницькому. Зокрема, об’єктом уславлення гетьман постав у панегіриках «Чтиридесять тисяч Богдан войська споряжаєт.» з «Реєстру війська Запорозького» (1649) [5, с. 101-104], «Похвала віршами Хмельницькому од народа малоросійського» з літопису Г. Граб’янки (1710) [4, с. 282-283], «Item quidam de Gloriosissimo Ukrainiae Duce Chmelnicki, quod expulit Polonos ex Ucrainia, synonimice sic descripsit» Ігнатія Бузановського (1729) [1, с. 19-20], «De libertate» Григорія Сковороди (1757/1758) [3, с. 116], а також у панегіричній епітафії «Epitaphium Bogdano Chmielnicio» [2, с. 169] з курсу київської поетики «Libris tribus de Arte Poetika» (1714).

На жаль, на сьогодні віднайдено небагато барокових поезій, присвячених гетьману, хоча його державницькі здобутки й популярність серед тогочасного суспільства, ймовірно, привертали неабияку увагу митців. Таку невідповідність зауважив свого часу

І. Крип’якевич, натрапивши на панегірик «Item quidam de Gloriosissimo.»

І. Бузановського: «В старих підручниках риторики і поетики можна б, здається, знайти і більше таких віршованих привітань, що були відзвуком політичних і соціальних зрушень України того часу» [1, с. 21]. Серед зазначених вище творів лише один написаний за часів Хмельниччини, інші ж належать добі пізнього Бароко. Таку непопулярність гетьмана у другій половині ХУІІ ст. цілком слушно пояснює В. Шевчук: «поети й політичні діячі переймаються повсякденними справами і страшними бідами Руїни, що постала по Визвольній війні.» [6, с. 93]. Посилення ж уваги до постаті Б. Хмельницького у ХУІІІ ст. спричинене, на думку дослідника, тим, що «через активну експансійну політику Москви щодо України наша еліта знову згадала гетьмана й намагалася по-новому осмислити його особу, діяння та значення» [6, с. 92].

Панегірики на честь Б. Хмельницького дещо обділені увагою літературознавців. Окрім згаданого І. Крип’якевича, В. Маслюк публікує епітафію Б. Хмельницькому та подає її переклад [2, с. 169], а також переклад панегірика «Item quidam de Gloriosissimo.» І. Бузановського [2, с. 101]. В академічному виданні «Українська література ХУІІ ст.» (1987) ці твори подані в переспівах І. Бетко [4, с. 283-284]. Огляд панегіриків на честь Б. Хмельницького подає В. Шевчук [6, с. 91-105, с. 110-113], загалом зосереджуючись на особливостях творення літературного культу гетьмана, «апологетичного образу як вождя нації» [6, с. 104]. Риторичні ж стратегії творення образу Б. Хмельницького варто було би дослідити детальніше, оскільки вони яскраво демонструють те, як барокові митці вишукано втілювали на практиці шкільні вправи з підручників риторик і поетик.

Пізньобарокові панегірики на честь Б. Хмельницького засвідчують вправне застосування поетами ампліфікації - риторичної фігури, завданням якої було розгортання теми задля переконання реципієнта, часто апологетичного. У цих панегіриках постать Б. Хмельницького героїзується за допомогою одного зі способів ампліфікації - нагромадження. Свідченням цього є й нагромадження однорідних іменників у віршовому рядку «Dux, Heros, Vindex Bohdan.» [1, с. 19] («Вождь, герой, месник Богдан.»; тут і далі переклад з латинської мій. - С. Ж.), що винесений у назву доповіді. Це одна з варіацій думки про величність подвигу Б. Хмельницького, що розгортається у вірші за допомогою ампліфікації. Подібне нагромадження синонімічних висловів використовується і в епітафії гетьману з курсу київської поетики «Libris tribus de Arte Poetika»: «Martis progenies Bellonaeque inclyta proles, / Heroum phoenix, gloria Rossiadum.» («Марса творіння, Беллони славний нащадок, / Героїв фенікс, слава Русі.») [2, с. 169].

Г. Сковорода апологетизує Б. Хмельницького у вірші «De libertate» за допомогою ще одного найулюбленішого прийому барокових поетів - дотепу, тобто вдалого висновку, що відкриває читачеві істину. Власне, усі 8 рядків вірша є дотепом, мета якого -утвердження думки про місійну роль гетьмана: «Будь славен во вік, о муже избранне, / Волносты отче, Герою Богдане» [3, с. 116]. Думкою-висновком про безсмертну славу Б. Хмельницького завершується й «Похвала віршами Хмельницькому.» з літопису Г. Граб’янки: «Сим смертію побіжден смерті не голдуєт, / В синах своїх російських живет і воюєт» [4, с. 283]. Про гетьмана, що «здобув для Русі волю» [2, с. 169], читаємо й у тексті «Epitaphium Bogdano Chmielnicio».

Наведені приклади засвідчують не лише майстерність поетів-панегіристів у використанні риторичних стратегій, а й те, що в українському письменницькому середовищі доби пізнього Бароко побутували усталені літературні формули, призначені утвердити гетьмана Б. Хмельницького в суспільній думці як героя найвищого рівня. Зокрема, формула про богообраність Б. Хмельницького («Nomine Bohdanus numine nempe datus» («Ім'я Богдан Бога ж дарунок») [2, с. 169], «Bogdan, a Numine missus.» («Богдан, посланий Богом.») [2, с. 101]), має важливу змістотворчу функцію ще в панегірику часів Хмельниччини «Чтиридесять тисяч Богдан войська споряжаєт.»: «Помазанець Божий кроль, а Богдан єст даний / Од Бога, сего ради Богданом названий.» [5, с. 101]. Застосування ж такого тонкого барокового прийому як гра з іменем спростовує тезу В. Шевчука про те, що за часів Хмельниччини «образ Богдана Хмельницького . в українській поезії (народній та книжній) творився не апотеозно.» [6, с. 97]. Власне, наведені приклади використання поетами-панегіристами барокових риторичних стратегій засвідчують їхнє прагнення якомога яскравіше й патетичніше унаочнити читачеві не лише героїчні здобутки, а й сам образ гетьмана як «portentum aevi» («чудо епохи») [2, с. 169].

Література

✵ 1. Крип'якевич І. Вірш про Богдана Хмельницького. Україна. 1930. Травень -червень. С. 19-20.

✵ 2. Маслюк В. Латиномовні поетики і риторики ХУІІ - першої половини ХУІІІ ст. та їх роль у розвитку теорії літератури на Україні. Київ : Наукова думка, 1983. 234 с.

✵ 3. Сковорода Г. Повна академічна збірка творів / за ред. Л. Ушкалова. Харків-Едмонтон-Торонто : Майдан; Вид-во Канадського Інституту Українських Студій, 2011. 1400 с.

✵ 4. Українська література XVII ст.: Синкретична писемність. Поезія. Драматургія. Белетристика / ред. кол.: І. Дзеверін (голова) та ін. ; вступ. ст., упорядк. та примітки В. Крекотня. Київ : Наукова думка, 1987. 605 с.

✵ 5. Українська поезія: середина ХVІІ ст. / упор. В. Крекотень, М. Сулима. Київ : Наукова думка, 1992. 679 с.

✵ 6. Шевчук В. Муза Роксоланська: Українська література ХVІ-ХVШ століть : у 2 кн. Київ : Либідь, 2005. Кн. 1 : Ренесанс. Раннє бароко. 400 с.