Українська література - статті та реферати

Роман Н. Сняданко «Охайні прописи ерцгерцога Вільгельма»: на перехресті ідентичностей

Катранич Т. С. студентка магістратури Запорізький національний університет Наук. кер.: Курилова Ю. Р., к. філол. н., доцент

У сучасній українській літературі твори на історичну тематику є надзвичайно популярними. Наразі спостерігаємо доволі активний розвиток альтернативно-історичного роману, який вимагає детальних літературознавчих досліджень. У зв’язку з цим варто акцентувати потребу вивчення специфіки переосмислення історії, активізацію художнього аналізу проблем ідентичності. С. Ушневич у статті, присвяченій роману В. Шкляра «Залишенець», слушно зауважує: «Проблеми української самоідентифікації, питання формування майбутнього покоління українців, як виявилося, на сьогоднішній день хвилюють не лише українських громадян, але й світову спільноту» [2. c. 372]. Питання національної ідентичності дуже актуальне в сьогоденні з огляду на контекст специфіки розвитку суспільно-політичної ситуації в нашій країні: хтось зміг віднайти в собі українця, а хтось - ні. Саме тому привертають увагу твори, тематика і проблематика яких торкається генетичних та історичних передумов формування специфічної моделі самоідентичності. В анотації до роману Н. Сняданко акцентується увага до специфічного синтезу національних мікрокосмів, які відіграли роль у формуванні сучасної української держави.

У творі «Охайні прописи ерцгерцога Вільгельма» Н. Сняданко створює альтернативну історію, продовжуючи життя головному героєві твору Вільгельму фон Габсбургу. Контекст детально виписаних образів жінки, дітей та онуки Вільгельма покликаний увиразнити мотивацію його індивідуального вибору: ми бачимо цілком звичайне життя, на перший погляд, звичайної людини у Львові. Вільгельм фон Габсбург був реальною історичною особою, яка вважала себе українцем, хоча й мала австрійське походження. Про цю неординарну постать писали також й інші дослідники, серед яких Т. Снайдер, Т. Осташко, Ю. Терещенко. Саме на основі цих досліджень був написаний роман. Хоч більша частина роману - це альтернативна історія, але Н. Сняданко використовує цитати з мемуарів Вільгельма фон Габсбурга. Наприклад, авторка описує його стан, коли він не міг бути присутнім при проголошенні універсалу Центральної Ради: «Я мав бути в Києві того дня. Я більше ніж переконаний, що якби я був у Києві в сей історичний для України момент, то все потім поточилося би по-іншому» [1, c. 309]. Окрім цього, у романі наявне приватне листування Вільгельма з його другом Іваном про напади більшовиків, об’єднання Східної Галичини та Буковини, відносини Скоропадського з Вільгельмом. У тексті твору зображений факт обговорення договору між Німеччиною та Україною, який мав назву «Хлібний мир». Вільгельм вважав, що цей договір був найбільшим тріумфом української міжнародної політики: «Усе сьогодні є другорядним, першочерговою ж справою є Східна Галичина: не дозволити Україні відійти до Польщі! Се було би нещастя і для українців, і для монархії. Зараз потрібно всіма можливими способами працювати, щоби створити з українських частин - таких, як Східна Галичина і Буковина, - одну єдину провінцію «Україна» у складі Австрії» [1, c. 335]. Саме ці мемуари Вільгельма дозволяють нам з упевненістю говорити, що Вільгельм щиро хвилювався за долю України: її майбутнє та політичний курс.

Одним із основних засобів характеристики образу Вільгельма є його мова. Авторка намагається відтворити справжню мову Вільгельма завдяки уривкам листів до друга Івана, із яким його поєднували спільні погляди щодо незалежності України: «Любий друже, наші справи йдуть непогано, тому ми повинні ще дужче боротися, й у сьому нас ніщо не зупинить. Буду керувати цією боротьбою, до кінця боротися за мою Батьківщину та за мій хоробрий народ» [1, c. 327]. Як бачимо, Вільгельм розмовляв «чистою» українською мовою, саме в цих листах його мова насичена пафосом героїзму. Вільгельм фон Габсбург був патріотом України, відстоював її незалежність, брав участь у переговорах з Карлом I щодо того, як покращити політичну ситуацію в Україні: «Я здоровий, пробуваю ще на позиції з моїми українцями, маю гарний настрій, тут панує спокій, дуже зимно. Вечорами ми завжди разом співаємо українські пісні.» [1, c. 335]. Отже, можна сказати, що Вільгельм не відокремлював себе, не вважав себе вищим за своїх побратимів, хоча й був представником знаменитого роду Габсбургів.

Як відомо, Вільгельм був патріотом України, його перші кроки до оволодіння українською мовою, які детально описані під час його служіння в армії, допоміг зробити його армійський друг Іван: «У вільний час Іван учив Вільгельма читати українською» [1, c. 264]. Також Вільгельм захоплювався українською літературою та культурою: «Шевченко, патріотичні вірші Франка, стрілецькі пісні - від цього Вільгельм був у захопленні» [1, c. 265]. Окрім цього авторка надзвичайно детально зображує те, якою для Вільгельма є Україна: «.він ерцгерцог, почувається в душі українцем, що був на фронті, де очолював український полк, що цілий той час не знімав вишиванки і що на ній навіть досі залишилася крапля крові від поранення. Ця крапля крові для нього - наче калина: червоне на білому, - символ українських надій.» [1, c. 311].

Отже, синтез історичних фактів та художнього домислу й вимислу дає можливість авторці конкретизувати умови й причини реалізації специфічної долі Вільгельма й увиразнити проблему індивідуального вибору в контексті сучасних теорій множинності ідентичності.

Література

✵ 1. Сняданко Н. Охайні прописи ерцгерцога Вільгельма. Львів : Видавництво Старого Лева, 2017. 544 с.

✵ 2. Сушневич С. Осмислення національної ідентичності в романі «Залишенець. Чорний ворон» Василя Шкляра. Літературознавство. Прикарпатський вісник НТШ. Слово. 2015. № 2 (30). С. 372-278.