Українська література - статті та реферати

Різдвяні коляди гуцулів у літературній творчості Ю. Федьковича («Писання Осипа Юрія Федьковича. Поезії»)

Кожолянко О. Г. д. істор. н, доцент Буковинське етнографічне товариство

Юрій Федькович - відомий буковинський письменник ІІ пол. ХІХ ст. - у своїй літературній творчості багато уваги приділив календарній обрядовості гуцулів. У його книзі «Писання Осипа Юрія Федьковича. Поезії» (перше повне видання якої з першодруків було опубліковане І. Франком у 1902 р.). Сюжети колядок, зібрані Ю. Федьковичем, зустрічаються у фольклорних збірках Я. Головацького, О. Лоначевського, А. Метлинського, П. Чубинського, В. Шухевича. Окремі з них до цього часу збереглися серед населення західноукраїнських земель, переходячи нерідко в родинно-побутові пісні.

Ю. Федькович дуже високо цінував красу і поетичну чарівність народних щедрівок і колядок, вбачаючи в них сучасників «честь, а наших праотців славу». Письменник справедливо вважав «клеймо християнства» на колядках пізнішим нашаруванням. Протягом тривалого часу він зробив записи багатьох текстів щедрівок і колядок, докладно описавши і спосіб їх виконання. У 1873 р. у Львові накладом «Просвіти» Ю. Федькович видав книжку під назвою «Руські церковні і народні коляди і щедрівки, для охоти і забави усіх руських колядників, а Богу во честь і славу. Зладив Юрій Федькович». На матеріалі цих двох джерел був підготовлений «Колядник», вміщений у першому томі «Писань», який вийшов у Львові 1902 р. До нього ввійшли «Коляди старовіцькі», «Коляди церковні», «Коляди під польські голоси» і «Коляди йорданські, так звані водохресні або відорщані».

«Колядник руського народу» - це етнографічне дослідження письменника. Воно складається зі вступного слова до колядників, у якому звернуто увагу на те, що «нашу старовіччину варт і треба шанувати, бо є то дорога памятка для кождого Русина» [4, с. 604-605].

Дуже цікавим є пояснення Ю. Федьковичем походження назви коляди: «Божеством наших праотець було світле сонечко. Звали його Лад, і святкували єму кожного року три великі празники. Перший празник святкували тогди, коли сонечко загинало змагатися в силу і день рости, то єсть при кінци місяця Декемврія, і звали той празник «Ко-Ладу», с чого походить слово «Коляда» [4, с. 606].

Характеризуючи Різдво, письменник відзначав: «І святкували той празник дуже весело і урочисто, світили світло, укривали стіл, клали на стіл убрані калачі, мед і солодку кутю з маком, на покуть ставили убраний сніп пшениці, робили гостину, а жерці (священики бога Лада) ходили з легінями (парубками) і з образом дикої кози (знак Козерога) від хати до хати, співаючи пісень Ко-Ладу, котрі дійшли до нас і котрих ми поважати повинні» [4, с. 606]. У гуцулів варену пшеницю з медом називали «дзьобавкою», очевидно, що колись її їли дзьобаючи, тобто визбируючи зерно за зерном і жуючи» [1, с. 117].

Він подає свою версію походження слова «Коляда», відзначає, що коляди гуцулів розрізнялися за призначенням: вони виконувалися хлопцеві, дівчині, господарю, господині. Колядувати ходили діти, парубки, дівчата, господарі з господинями. У колядках господареві прославляється його праця хлібороба, у нього в гостях Сонце,

Місяць, Дощик. У коляді парубкові розповідається про землеробську працю, оранку та засівання ниви, збирання врожаю, транспортування та торгівлю сільськогосподарською продукцією. У коляді, яка присвячена дівчині, говориться про її весільне вбрання (чобітки, вінок, перстень), підноситься її краса, і де вона чекає свого милого чи брата з чужини [1, с. 560-561; 2, с. 35; 3, с. 36-37; 4, с. 616, 632].

Усюди першими йшли колядувати діти. Люди вірили, що побажання, висловлені в колядках дітей, збудуться. Крім дітей, на перший день Різдвяних свят колядували й дорослі парубки. Вони вже ходили із «звіздою» (зіркою) та дзвіночком. Звізду робили з тоненьких дощечок, яких мало бути рівно сім. У дохристиянські часи всередині звізди була тільки свічка. Під впливом християнської церкви в к. ХІХ - сер. ХХ ст. у центрі звізди почали встановлювати образок-сценку «Народження Христа» і свічку, яка символізувала світло, сонце.

Ватага колядників складалася з п’яти-восьми осіб: «береза» («переза») - керівник всієї коляди, «звіздоноша» - носить звізду, «дзвонар» - мусить весь час дзвонити й цим давати знати, що йде парубоцька коляда, «міхоноша» - разом із помічником збирає дарунки. На Буковинській Гуцульщині кількість колядників не перевищувала 6 осіб. Під час колядувань із хлопцями-колядниками ще ходили й підігравали співові скрипаль, цимбаліст, трембітар.

Ю. Федькович, характеризуючи гуцульську Коляду к. ХІХ ст., писав: «Пережа (Береза, як єго зовут) називається той парубок, що дістане від духовного і громадського начальства позволінє - с Колядов ходити, а се не так легко та ні так обоятно, як кому ся видит. Для того ж мусит не тільки він сам бути парубок розумний, тверезий, честний і поважний, але й таких колядників до себе обібрати, аби не лиш були добрі співаки, але і честні дедінїї, котрих ціла громада знає і поважає. Як же обібрав він таких парубків, найбільше шість, тогди стараєсь о добру музику, бо без музики, як то кажуть, коляда глуха» [4, с. 606-607]. Подає Ю. Федькович і «Науку для Пережи» (Берези). Це своєрідне повчання, як треба проводити колядування: «Коляда єсть дуже велична і святкова памятка, а кожний істинно учений і образований чоловік буде ю знати як учтити, але лиш тоги, розумієсь, як колядники будуть знати і уміти собі ту повагу заслужити. Для того ж, о руські ви колядники, не забудьте вашу честь, а наших праотців славу!»[4, с. 608].

Зміст гуцульських коляд засвідчує, що ще у ІІ пол. ХІХ ст. на Гуцульщині гуцули продовжували підтримувати свої традиційні дохристиянські вірування через народну звичаєвість та обрядовість.

Обрядова поезія відіграла особливу роль у творчості Ю. Федьковича. З цього багатого джерела поет брав образність, символіку, навіть ритмомелодику. З народних колядок запозичені ним окремі мотиви та образи його оригінальних творів.

Література

✵ 1. Кожолянко О. Календарні свята та обряди українців Буковини: семантика і символіка. Чернівці : Друк Арт, 2014. 608 с.

✵ 2. Колядки в записах Ю. Федьковича. Буковина в піснях. Чернівці, 1957. 95 с.

✵ 3. Народні пісні Буковини в записах Юрія Федьковича. Київ : МузичнаУкраїна, 1968. 215 с.

✵ 4. Писання Осипа Юрія Федьковича : в 4 т. : поезії / з першодр. і автогр. зібрав, упорядкував і пояснення додав І. Франко. Львів : З друкарні Наукового Товариства ім. Шевченка,1902. Т. 1. 806 с.