Українська література - статті та реферати

Засоби творення уявного образу поета в романі «Дванадцять обручів» Ю. Андруховича

Всі публікації щодо:
Андрухович Юрій

Коляда І. В. студентка магістратури Запорізький національний університет Наук. кер.: Кравченко В. О., к. філол. н., професор

Руйнуючи консервативні підходи до зображення дійсності, безликі стандарти художньої уяви, Ю. Андрухович упевнено та переконливо представив світові нові художні образи та ідеї, які сконцентровуються в певних авторських метафорах і стилі. Оригінальним є міфотворення образу поета Богдана-Ігоря Антонича в романі «Дванадцять обручів». Художнє моделювання постаті поета в цьому творі викликає різні судження, які зумовлюють розуміння постмодерного образотворення загалом. Т. Гундорова заявляє, що образ поета-богеми в романі Ю. Андрухович відтіняє «скандалізованим образом Антонича, якого він прагне показати як архетипний образ «проклятого поета» [2, с. 148].

Постать Богдана-Ігоря Антонича в романі «Дванадцять обручів» подано в традиційній для Ю. Андруховича манері, а саме: двоплановості, контрасті, нашаруванні часопросторів, взаємопроникненні образів персонажів. Усі ці методи спрямовані на декоронізацію поета.

Присутність Богдана-Ігоря Антонича створюється протягом усього роману, але тільки в шостому розділі розпочинається розповідь про життєвий і творчий шлях. Точніше, тут представлено тільки певну частину короткої біографії поета - львівський період. Ю. Андруховичу вдалося створити своєрідний художній трансформер, коли за часткової присутності героя визначається його знаковість і пріоритетність у творі. Складається враження, що Богдан-Ігор Антонич - головний герой роману. Про це свідчать такі чинники: уявна присутність поета протягом усього твору та осмислення ролі поета в житті Львова.

Одним із найцікавіших засобів створення образу поета Богдана-Ігоря Антонича є оригінальний авторський міф - уявлення сучасних людей про цю постать. Напівреальною, напівзагадковою є зовнішність поета, представлена в одному з епізодів відеокліпом до пісні «Старий Антонич»: «Там і справді був ніби Антонич - якийсь довготелесий старигань у капелюсі та плащі і з кільчиками у вухах, такий собі урбаністичний фантом.» [1, с. 147]. Максимально покладаючись на динаміку відеокліпу, Ю. Андрухович оживлює та осучаснює постать, надає йому рис зухвалості й відкритості: «Він ішов містом, відкриваючи ногою двері підвальних забігайлівок і занурюючись в їхнє пекло, ніби здійснюючи свій власний патрульний обхід., а потім він кохався, не знімаючи капелюха і навіть плаща, з якоюсь напівмертвою татуйованою красунею.» [1, с. 147]. Образ Антонича, вкладений у свідомість сучасників, які не проти зануритись у міфічне минуле, - повно віддзеркалює і новий, і старий час.

Важливим засобом створення уявної постаті поета є посилання на його вірші. Вони подаються в контексті твору без оформлення цитувань і посилань. Ю. Андрухович не приховує залежності від лірики Богдана-Ігоря Антонича. Знаковим супроводом двох потоків мислення є використання в заголовках назв Антоничевих віршів «Елегія про ключі від кохання», «Дім за зорею», «Елегія про перстень пісні»,

«Весіння ніч», «Кінчаючи», «Запрошення». Обізнаність автора в поетичній творчості Богдана-Ігоря Антонича досить вигідно урізноманітнює й збагачує текст.

У міфі про Богдана-Ігоря Антонича відчувається традиція створення контрасту статичних образів - генія та дебошира. Ю. Андрухович знаходить різні аспекти бачення життя молодої талановитої людини, зокрема висвітлює міфотворчі сторони, які сприймаються напівправдивими-напіввигаданими. У риториці тексту така конотація досить природна. Беручи до уваги львівський період життя Богдана-Ігоря Антонича, автор представляє неординарну постать на тлі старого Львова: «Антонича у Львові передчували, містові на той час несамовито бракувало схожої постаті.» [1, с. 116].

Однією з найяскравіших сюжетних колізій є трактування особистого життя поета. З особливими акцентами представлено романтичні стосунки з Ольгою Олійник. Більше уваги надано несподіваному розриву цих стосунків і захопленню Фанею, якій було «ледь за тридцять, і в неї було двоє дітей, котрих вона виганяла на дно подвір’я зі своєї захаращеної штучними квітами комірчини, як тільки навідувався котрийсь із її сталих клієнтів» [1, с. 131]. Образ Фані досить чітко виділяється на тлі Львова минулого століття. Виразнішим постає соціум із його інтересами, цінностями та прагненнями: «З появою в її житті Антонича Фанні перестала приймати їх усіх, чим накликала на себе несамовитий гнів передусім дільничного, що єдиний користувався її тілом на дурняк, зважаючи на особливі службові повноваження» [1, с. 131]. У цій картині дійсності зображено й самого поета. Його поетичний дар трансформувався в іншу якість -захоплення жінкою.

Ю. Андрухович зосередив увагу на неймовірних сторінках життя поета, додаючи інтимних, трагічних і скандальних акцентів. Зокрема йдеться про загадкову смерть Антонича. За офіційними біографічними даними відомо, що Богдан-Ігор Антонич помер від запалення легень, але деякі дослідники піддають це сумніву. Ю. Андрухович представив свою версію. У романі зображено самогубство, що мало красивий задум, розгорнений сценарій і «зіпсований» фінал. Переконливо та емоційно описано останню ніч кохання, коли Богдан-Ігор і Фані мали воєдино відійти в інший світ. Закцентовано увагу на деталях, що задіювались у страшному дійстві: газові крани, які відкрутив Антонич, та джазова п’єса «Синій янгол», яку поставила Фані на патефоні. Особливого значення надано напису вугіллям на стіні «Ніхто не винен, злочинця не шукати». Ю. Андрухович прокоментував цю фразу так: «Шість слів на стіні, які за значенням, можливо, перевершують усі шість строф його містики» [1, с. 132]. Домисел письменника оправдується можливим поетичним передбачуванням Антонича: «Все це вже було описане ним у «Баладі про блакитну смерть.» [1, с. 132]. Романтичний задум трагедії кохання в художній версії роману отримав далеко неромантичне продовження: вчасно прийшли рятівники на чолі з дільничим, Фаня померла, Антонича перевозять до лікарні. Ю. Андрухович констатує деталі події, підводячи все до переконливої доказовості. Він називає точне місце лікування поета - клініка на Кульпаркові, вказує на протікання процесу боротьби за життя (зібрання консиліуму лікарів, цілковите переливання крові, «безсило-пісний» медичний нагляд).

У романі розкривається нібито фальсифікована причина смерті Антонича. Легко спростовується загальноприйнята версія про невдале оперування апендициту. Письменник пропонує послідовно простежити за процесом розкручування «нової версії»: «Моделюючи свідомо свого власного Антонича, театральні діячі запустили в обіг перше-ліпше з того, що спало на думку й мало досить невинний, себто нейтральний вигляд: гострий апендицит з подальшою операцією на сліпій кишці. При цьому очікували, що після успішного переливання крові хворому доведеться відлежати в клініці приблизно стільки є часу, скільки триває післяопераційне одужання» [1, с. 133]. Послідовно розгортається механізм фальсифікації відомостей про смерть Антонича театральними діячами, які боялися за репутацію і театру, і поета. Планування легенди окреслюється такими факторами: витиснення зі ще живого Антонича «вимученого кивка головою» на знак згоди, що йому видалили апендицит; після погіршення стану хворого прискорене вигадування нової версії про запалення легень; розкручування свідчень про «хронічні Антоничеві застуди, нежиті, серцеві недостатності» [1, с. 134]. Таке моделювання версії смерті автор роману подає критично, навіть іронічно: «Як усі посередні брехуни й белетристи, вони змушені були доповнювати й розвивати сюжет усілякими побічними виправдальними обставинами, нашвидкуруч захаращуючи його й без того не надто струнку споруду» [1, с. 134]. Отже, письменник продемонстрував механізм міфотворення, вживлення міфу у свідомість людей.

Ю. Андрухович вдається до аналізу біографічних відомостей про життя Богдана-Ігоря Антонича, домислюючи, переосмислюючи, критикуючи, заперечуючи й переконуючи у вірогідності деяких маловідомих чи невідомих фактів. Свого роду це розвінчання традиційних знань про поета й надання уявленням про його коротке життя нових відтінків і смислів.

Література

✵ 1. Андрухович Ю. Дванадцять обручів : роман. Харків : Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2013. 288 с.

✵ 2. Гундорова Т. Післячорнобильська бібліотека : український літературний постмодернізм : монографія. Київ : Критика, 2013. 334 с.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.