Українська література - статті та реферати

Філософія буття митця в романі «В.І.Н.» В. Терлецького

Кравченко В. О. к. філол. н., професор Запорізький національний університет

У творчому доробку В. Терлецького роман «В.І.Н.» винятковий.

Мета цієї статті - інтерпретувати сутність авторської концепції ролі та місця митця в суспільстві, осмислити філософію його жертовності.

Уже назва роману «В.І.Н.» породжує питання: хто ж Він (- виділення наше)? Автором правильно обраний і сюжетний хід - розшуки зниклої людини-митця, якій імені не дано. Це інтригує з першої сторінки, де констатовано: «Ні, не жилець Він був на цьому світі» [2, с. 5], і письменнику вдається утримувати цю інтригу до кінця. Повсякчас ловиш себе на думці, що В. Терлецький пише про себе, чому слугують поодинокі вкраплення-підказки: «Той, про кого він зараз писав, був чимось дуже близький йому» [2, с. 51]. Письменник «шукає сам себе» [1, с. 198], позаяк «людина стороння - це таємниця значно більша..., ніж своя, близька... А таємниця завжди вабить!» [1, с. 183].

Головний персонаж роману Шульц, «класний журналіст» [1, с. 35], співробітник глянцевого журналу, якого щойно взяли на роботу після двох місяців безробіття, «ганяється за сенсацією», щоб стати відомим і високооплачуваним. Письменник представив робочі будні журналіста. Він, за старою журналістською звичкою, тезами дублює записи диктофона, уважний до співрозмовника, добре знає психологію людини, завжди володіє ситуацією, створює умови для «душевної» розмови важливим вередливим гостям. Живе самотньо в квартирі на околиці міста, «похмурого, постійно затягнутого сизим смогом» [2, с. 18]. У цьому описі міста та інших деталях («син Серафіми живе на правому березі» [2, с. 119], «жовтий сніг» [2, с. 123]) угадується Запоріжжя, що й потверджується подальшою констатацією: «Він вже стояв на вулиці, дивлячись у нічну порожнечу цього чужого йому міста, яке розповзалося на обрії червоними спалахами далеких заводів, де цілодобово кувалося невибагливе пролетарське свято, і гуло в пітьму какофонічними симфоніями передсвяткової суєти» [2, с. 132].

Журналіст повертається додому пізно ввечері, бо затримується на роботі, часто блукає центром, не кваплячись усамітнитись. Шульца «нестримно тягне до людей» [2, с. 21]. Сон для журналіста - розкіш. Досвід допомагає йому «бачити» людину. Він розуміє завдання журналіста: «Читача треба виховувати, треба постійно тренувати його розум, інтелект, розвивати його допитливість і жадобу до нових знань. Я вважаю це головним у нашій професії» [1, с. 94].

У Шульца виникла ідея написати серію статей чи й книгу про Нього. Таким значущим займенником «Він» названо головного персонажа твору, котрий раптово зник. В. Терлецький розкриває формулу Його життя: «Він намагався сказати людям те, що від них постійно вислизало, що було для них нез’ясованим, таємничим» [2, с. 41]. Він пише вірші, «послання, адресовані цілому людству», [2, с. 42], у яких розкривається Його душа.

Журналіст Шульц, із майже 20-річним стажем, але ця нова тема (журналістське розслідування) змушує його «вчитися слухати, відчувати, співчувати, тріпотіти, рухатись» [2, с. 51]. Два інтерв’ю вже записано, але Шульца мучать вагання й сумніви, бо він ніяк не може зрозуміти, «що йому заважає остаточно відчути радість від втілення нового проекту» [2, с. 19].

Автор роману поетапно моделює роботу журналіста, і роман «В.І.Н.» нагадує навчально-методичний посібник для журналіста-початківця: журналіст думає над тим, як працювати з матеріалом, адже не можна подавати все одразу, матеріал треба дозувати, а «найпікантніші родзинки взагалі не варто оприлюднювати в журнальних статтях, залишивши їх для книги» [2, с. 19], бо ж від цього залежать і успіх, і гонорари. Книга ж має бути яскравою, неочікуваною й скандальною, аби потім добре продаватися.

Робота журналіста - це безкінечний процес знаходження нових свідчень і фактів, як розуміємо з тексту. Шульц продовжує знайомитися з людьми, які знали Його, бере в них інтерв’ю. Журналістка-практикантка Ольга, заступник голови фан-клубу Його групи, підкреслює його значущість: Його творчість вплинула на всіх, його музика, пісні, поезія, проза, живопис, публіцистика є викликом суспільству та реальності, бо просякнута духом бунтарства. У фан-клубі наголошували на Його інакшості, бо ж Він завжди виділявся з натовпу, змушував «світ навколо себе сяяти якимось дивовижним, нетутешнім світлом» [2, с. 57]. Щоразу акцентується на тому, що Він випромінював світло. Серед інших Його вирізняє «внутрішня свобода» [2, с. 57]. Він - «законодавець сценічної моди для молодих музикантів» [2, с. 58]. Він був щедрим, усім допомагав. Він для всіх - сенс життя. Його віра в справедливість, про яку Він писав, чи не в кожному творі. «Головний меседж усіх Його творів - людина народжена для того, аби бути щасливою. Це код, таємний сенс Його творчого спадку. А ще - особиста внутрішня свобода» [2, с. 59]. Незвичайність Його підсилюється повсякчас, навіть портретними характеристиками інших персонажів: Ніна - симпатична, у чорному пальті, кумедному дивному капелюшку, із сумними очима незрозумілого кольору.

Розбудовуючи образ митця, автор жодного разу не повторився в його характеристиках, відкриваючи нові грані таланту й поведінки того, кого розшукує Шульц. Указано, що Він дуже вразливий: «душу він мав настільки прозору і тонку, що вона рвалася, де тільки можна - то в одному місці, то в іншому» [2, с. 5]. Щоб виділити цю рису, В. Терлецький, подає її як містичну, а щоб запобігти образам митця, стверджує, що така людина буде покарана, «особливо якщо вони стосуються Його творчості» [2, с. 43]. Він щирий, усім прощає образи, але за Нього карає Творець, бо Він є втіленням добра.

Роздумуючи над місцем митця в суспільстві, Терлецький-Шульц розуміє, що «світ, суспільство - це машина, в якій кожен із нас повинен відігравати якусь свою роль, бути частинкою загального механізму» [2, с. 24], а щоб бути особистістю, стверджує: «А Він так не вважав, і не хотів бути однією з частинок, не хотів бути лише гвинтиком, бо був самодостатнім» [2, с. 24].

Уражає авторське вміння характеризувати сучасну епоху: «за ці три-чотири роки у країні запанувала геть інша епоха - всуціль комерціалізована, нахабна, кровожерна, і навіть це місто змінювалося буквально на очах, обертаючись із провінційного, хоча й доволі великого обласного центру, на гомінкий безжальний мегаполіс» [2, с. 39-40]. В. Терлецький щоразу віднаходить нові слова та їхні відтінки, характеризуючи Його та пояснюючи причини зникнення Його: «Це місто Його вбивало щодня - повільно, але невідворотно. Буденність з її глибокою трясовиною дрібних справ і нікчемних обов’язків почала поступово поглинати Його, заковтувати, розчиняти у собі, змушувала стати її вірним слугою, виконавцем» [2, с. 86]. Письменник подав нищівну характеристику міста, ворожого людині: «У цьому місті, якщо ти йдеш вулицею усміхнений, якщо на твоєму обличчі посмішка, всі одразу думають, що ти обкурений або божевільний, В цьому - вся суть! З цього міста давно щезла радість. Його мешканці втратили здатність співчувати іншим, радіти їхнім усмішкам, підтримувати одне одного у важкі хвилини. Тут кожен сам за себе. А коли ти, не дай Боже, чимось вирізняєшся з -поміж цієї біомаси - тебе одразу затаврують збоченцем і хворим, або навіть небезпечним злочинцем. Тут не прийнято виділятися, тим паче - розумом» [2, с. 86-87]. І хіба Він міг жити в такому оточенні!? Він був «один у полі воїн. ... Він жив за таким принципом - треба. По-перше, вірити у свою справу, любити те, чим займаєшся, і, подруге, вірити у себе самого, у свої сили та можливості, вірити, що зможеш зробити і довести справу до кінця» [2, с. 88].

Шульц розуміє, що загальна концепція циклу матеріалів у нього є, але вдалий, блискучий початок - це головна умова успіху всієї серії. Він зустрічається з різними людьми, які знали Його: Татусем Борею, Атанасом, Анною, Ніною. Вони впевнені, що митця убиває людська байдужість. Добре знаючи людську психологію, автор підмічає й оте ментальне - деякі раділи, коли він страждав, «бо немає нічого кращого ніж, як бачити, як страждає той, хто подарував тобі мету» [1, с. 5].

Ідеальність у всьому є причиною самотності Його. Письменник ніяк і ніким не виказує ім’я Його, і тому робимо висновки: Його, як конкретної особи з іменем, не існує, це узагальнений образ людини-митця, у якого вибору іншого немає в житті, Його життєва стежка наперед визначена характером. Назва роману «В.І.Н.», три влучних букви, що складають особовий займенник, однозначна: ця особа - автор роману.

Отже, роман «В.І.Н.» В. Терлецького - це намагання заглибитись у себе, знайти себе у собі, зрозуміти власну сутність, віднайти те сокровенне, що визначає людську значимість і вартісність. Картини природного сонячного світла - опис весни у кінці твору, допомагають ствердити неминучість щасливого майбуття. Ідея оновлення життя, осяяна вселюдським розумінням щастя, що «дозволяє людині почуватися собою, а не грати у це» [2, с. 156], а отже, ідея оновлення світу - те, до чого прагне душа В. Терлецького-митця.

Література

✵ 1. Покальчук Ю. Подорож довкола себе. Паморочливий запах джунглів. Харків : Фоліо, 2005. С. 179-198.

✵ 2. Терлецький В. В.І.Н. (Вибору іншого немає) : роман. Львів : Кальварія, 2017. 160 с.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.