Українська література - статті та реферати

Персонажі-козаки в романі Люко Дашвар «РАЙ.центр»: технологія творення симулякру в масовій літературі

Кравченко Я. П. к. філол. н., доцент Запорізький національний університет

Люко Дашвар (псевдонім Ірини Іванівни Чернової) є однією з найтиражованіших представниць сучасної української популярної літератури. Володарка відзнаки «Золотий письменник України», що надається авторам, чиї твори продалися більш як стотисячним накладом. Загальний тираж книжок Люко Дашвар складає понад 500 тисяч примірників.

Комерційний успіх, ймовірно, зумовлений чітким дотриманням письменницею естетичного канону масової літератури, ознаками якого є орієнтація на використання стереотипів, спрощення причинно-наслідкових сюжетних зв’язків, тяжіння характеру до шаблону, посилення ролі авантюрної фабули, псевдодокументалізм. Масова література з притаманною їй одномірністю, чіткою структурованістю в сфері жанру і поетики прагне подолати загальну хаотизацію світу впровадженням у читацьку свідомість непохитної віри в перемогу добра над злом. Подібний варіант вирішення життєвих колізій часто прямолінійний, навіть ілюзорний. Формою конструювання такої реальності зазвичай є симулякр. Як твердить Т. Гундорова, «у .красивій реальності людина не переживає відчуження, мистецтво симуляції перекриває реальність своїми образами і відображає передусім бажане, а не справжнє» [2, с. 21].

Симулякр - «знак відсутності дійсності, правдоподібна подоба, симуляція, що не має за собою реальності» [1, с. 37]. Це поняття, введене Ж. Бодрійаром, у естетиці постмодернізму замінило художній образ. Симулякри перекомбіновують традиційні

естетичні коди, сягають своїм корінням міфічних глибин історії і формують нові міфи, символи, теми, образи часу. В нашому сьогоденні до таких переформованих елементів культури належать серед інших образи українського героїчного минулого - козаки. Затребувані сучасною масовою культурою, вони успішно перетворені на симулякр. Атрибути козацької героїки - оселедці, шаровари, люльки, шаблі тощо масово тиражуються в кінематографії, мультиплікації, побуті, на логотипах товарів широкого вжитку, у рекламі тютюну, алкоголю, продуктів харчування, у формах наочного вираження ідеології політичних партій, у візуальному оформленні виховних заходів освітньої системи.

У творенні симулякру козаччини значну роль відіграє масова література. Роман Люко Дашвар «РАЙ.центр» (2009) презентує технологію творення симулякру козака в художньому творі. На тлі реалій сучасності (дія відбувається у 2008 р.) у Києві з’являються двоє вояків гетьмана Петра Дорошенка - козаки-куми Свирид і Микита Сердюки, які пробудилися після трьохсот сорока років сну і волею невідомої сили опинилися в самому вирі драматичних подій із життя українців ХХІ ст. Письменниця вдається до поширеного в масовій літературі мотиву подорожі в часі. Саме цей елемент сюжету допомагає авторці творити захопливу інтригу й динамічний сюжет.

Через своєрідний часовий портал - Труханів острів, герої-козаки у вигляді літаючих безтілесних духів з’являються в кульмінаційний момент дії роману, коли, внаслідок усвідомлення тотальної дисгармонійності світу і життя, топиться головна героїня, романтична ідеалістка Люба. З драматичного епізоду порятунку дівчини починається місія гостей із героїчного минулого, які свою головну мету вбачають у тому, щоб «Зраду в народі зничтожити, до тями привести, Дорошенкову справу на стяг поставити» [3, c. 149]. Серденята прагнуть повернути гармонію, подолати хаос, встановити втрачену справедливість і, зрештою, перетворити дійсність на рай. Адже в назві роману актуалізується головна смислова опозиція твору - «рай / пекло», що перестає бути лише просторовою антиномією і набуває ціннісного характеру, поляризує персонажів на безгрішних і чистих душ, які можуть бачити козаків-серденят та «іродів», носіїв пороку, для яких Свиря з Микишкою залишаються невидимими. До перших належать головні герої - київські студенти Люба, Макар і Гоцик, лікар провінційної лікарні Іван Степанович Гусько, депутатський син Максим Сердюк. «Іродами» є аморальний корумпований депутат Володимир Гнатович Сердюк і його підступні помічники.

Вояки гетьмана Дорошенка активно втручаються в життя майже всіх героїв, допомагаючи загострити фабулу роману: протистояння чистих душ ницості представників соціального верха: «серденята відстоювали прості та логічні норми свого звитяжного і славного життя. Кажете, серденята найманцями були? Так, добрі люди. Найнялися життя віддати за Україну і гетьмана Дорошенка. Навколо цього гуртувалися, роду-племені не питали - українці, валахи, московити, навіть жиди з ляхами серед сердюків були, - одну істину знали: просити - тільки Бога, помирати - тільки заради рідної землі, жити - тільки у звитязі, тому не знали: у бою - страху, до зради - пощади, після бою - суму й печалі» [3, с. 233]. Декларуючи свої уявлення про життя майже чотирьохсотлітньої давнини, щирі серденята унаочнюють яскравий контраст системі цінностей ХХІ ст. Не випадково козаки мають однакове прізвище із головним негідником - депутатом Володимиром Сердюком. Такий прийом робить виразною ідею роману про втрату традиційних цінностей українцями, про неможливість існування «чистих душ» у світі «іродів».

Однак слід зазначити, що у власному художньому сценарії вирішення одвічного конфлікту добра зі злом, письменниця використовує прийом симулякризації. Симулякром, тобто неправдивою подобою, замінником, що приховує відсутність оригіналу, у романі є пара козаків-привидів. Дорошенкові серденята не співвідносяться з жодною реальністю, точніше, у масового читача не виникає потреби ідентифікувати їх із історично достовірними особами. Імітативна репрезентація заснована, з одного боку, на дотриманні усіх рис і елементів архетипного образу героя минулих часів -відчайдушність, хоробрість, загострене відчуття соціальної справедливості, віра в Бога, волелюбність тощо. З іншого ж, автор, творячи симулякр-копію, реалізує очікування масового читача, підіграє стереотипному сприйняттю козака як дещо розумово обмеженого, грубуватого, наївного, смішного. Представлення Свирі і Микишки у вигляді комічної пари персонажів із однаковими прізвищами не дає змоги індивідуалізувати характери кожного з них і взагалі їхнє зображення набуває ознак примітивного козакофільства. Якщо виходити з основної характеристики симулякру як привабливого символічного об'єкту, орієнтованого на задоволення бажань споживача (за Ж. Бодрійаром), то характер репрезентації обраних письменницею об'єктів цілком закономірний. Перебування героїв у реаліях сучасного великого міста супроводжується елементами іронії і фарсу. Так, повний драматизму, епізод врятування серденятами потопаючої Люби змінюється знайомством кумів із лікарем Іваном Степановичем і завершується комічним пригощанням козаків салом із чорним хлібом: «Свиря вчепився у хліб із салом обома руками... До носа підніс. О-ой, нене! Слинка тече... А хіба так буває? Вони ж із кумом - духи безтілесні.» [3, с. 56]. Гастрономічний контекст має низка подальших епізодів: викрадення Свирею шашлику в парку та пиріжків із вуличної ятки, поїдання студентських харчів у космосі на Костянтинівській. Зображення зовнішності героїв набуває фарсового характеру, повторюваними є такі елементи портретного опису: «розхристані серденята» [3, с. 91]; «босі, як волоцюжки, сорочки до пупа розтібнуті, мідні хрести на мотузках з шиї звисають, полотняні штанці на мотузці.» [3, с. 54]. Комізм багатьох ситуацій пов'язаний із нерозумінням реалій ХХІ ст.: мобільного телефону, автівок, міського побуту тощо.

Отже, в романі Люко Дашвар козаки-привиди являють собою симулякр - уявне утворення, ілюзію, образ ідеологізованої свідомості. Творення симулякру підпорядковане виробленню певного ціннісно-смислового сприйняття реальності, що загалом є характерною ознакою масової літератури. Факторами симулякризації об'єкта зображення в розглянутому творі є спроба підпорядкувати художній об'єкт власним потребам; деформація об'єкта у свідомості реципієнта, втрата ним цілісності, унікальності; надання об'єкту фарсово-іронічного забарвлення; вираження стереотипних уявлень, підпорядкованих читацьким очікуванням.

Література

✵ 1. Бодріяр Ж. Симулякри і симуляція ; пер. з фр. В. Ховхун. Київ : Основи, 2004. 237 с.

✵ 2. Гундорова Т. Кітч і Література. Травестії. Київ : Факт, 2008. 284 с.

✵ 3. Дашвар Люко. РАЙ.центр : роман. Харків : Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2009. 272 с.