Українська література - статті та реферати

Образ гальшки острозької в романі О. Гулько «Посаг»

Лящова А. О. студентка магістратури Запорізький національний університет Наук. кер.: Горбач Н. В., к. філол. н., доцент

Серед жінок волинського краю доби пізнього Середньовіччя, зокрема й старовинного українського міста Острога, особливе місце належить Г альшці Острозькій. Вона - донька князя Іллі Острозького та Беати Костелецької, онука князя Костянтина Острозького, відома меценатка культури, засновниця Острозької Академії - першого університету Східної Європи, найстарішої української науково-освітньої установи.

Про приватне життя Г. Острозької відомо небагато, а існуючі історичні версії часом по-різному пояснюють мотиви її дій, зображуючи то безвольною іграшкою в руках владних родичів, то істинною дочкою свого століття, яка так і не схилила голову перед насиллям. Це робить особу князівни цікавою не лише для історичної науки, але й для мистецтва. Так, спроби відтворити долю Гальшки в художньому творі належать І. Гушалевичу (повість «Гальшка. Острозька княжна. Історична повість XVI ст.»), П. Угляренку (роман «І був ранок, і була ніч. (Гальшка)»). Образ Гальшки змальовано і в вірші І. Голубюк «Привид Гальшки Острозької» й поемі С. Луцкової «Плач за рожевою птахою». Театром «Бенюк і Хостікоєв. Театральна компанія» була поставлена вистава «Гальшка Острозька» за адаптованим однойменним рукописом О. Огоновського, створеним у к. ХІХ ст. Непересічна доля Гальшки привабила й українського художника Ю. Нікітіна, який написав портрет княгині.

Літературна традиція художньої інтерпретації життєпису Гальшки Острозької була продовжена в 2011 р. романом О. Гулько «Посаг».

Уже сама назва твору «Посаг», тобто придане - майно, гроші, які отримує наречена від батьків або родичів, коли вона виходить заміж, налаштовує читача на сприйняття життєвої історії головної героїні крізь призму шлюбних звичаїв і становища жінки в суспільстві того часу.

Хронологічно О. Гулько обмежує художній життєпис Гальшки Острозької, починаючи з нападу на неї та захоплення в полон Дмитром Сангушком і завершує звільненням із ув’язнення після смерті Лукаша Гурки. Але ретроспективно художній час роману розмикається спогадами Гальшки, її матері Беати, служниці Уліти та інших персонажів, що долучаються до образотворення Гальшки. При цьому майже нічого не йдеться про дитячий вік героїні, про який і історична наука не володіє достеменними даними, а період життя після остаточного звільнення описано в кількох рядках своєрідного епілогу: «Гальшці Острозькій вдалося прожити життя заново. Вона знайшла втіху в меценатстві. Переписала землі, які з великими труднощами вдалося повернути Костянтинові Острозькому, на його дітей.

А в 1579 році склала заповіт, у якому значилося про передачу грошей на розвиток Острозької академії, не забула Гальшка і про шпиталь, а також православний монастир Святого Спаса» [1, с. 382].

Із окремих деталей, розосереджених упродовж усього твору, складається художній життєпис Гальшки Острозької. Ні високе походження, ні статки не приносять їй щастя в житті. Через ранню смерть батька, вона та її мати стали заручниками свого майнового становища: «Князь Ілля Острозький помер ще до її народження, а Гальшка стала нареченою із найбагатшим посагом у Русі, Литві й Польщі. Ще б пак, адже це були об’єднані статки матері - Беати Костелецької і батька - Іллі Острозького. Тож не дивно, що ще з дитячого віку за Гальшкою полювало чимало охочих заволодіти такими багатствами» [1, с. 7].

У романі можна виділити кілька сюжетних вузлів навколо приватних історій життя Гальшки, які пов’язані з роллю різних чоловіків у долі героїні. Перша - історія підступного викрадення і збезчещення Гальшки Дмитром Сангушком. Тут авторка наголошує, що в дівчини не було юнацько-замріяного періоду, відірвана від ляльок, вона одразу ж потрапила у вир дорослого життя: «Притискаючи до грудей ляльку, вона розуміла, що йдеться про неї, але второпати, що таке шлюб, не могла» [1, с. 9]. Але попри свій юний вік Гальшка чинить спротив Сангушкові: «Ніколи! Я накладу на себе руки раніше, ніж з’явиться святий отець, щоб нас обвінчати. І не бачити тобі мого посагу» ^{[1, с. 6]}.

Другий сюжетний вузол - знайомство Гальшки з Семеном Слуцьким. Він єдиний, хто не був зацікавленим у посагові дівчини: «Йдеться не про посаг, а про почуття. Коли я зустрів княжну в образі простолюдинки, я не знав, якого вона роду, і не підозрював про те, який у неї посаг» [1, с. 102]. Саме з історією взаємин Гальшки й Семена пов’язаний розквіт чуттєвості княжни: «Галшка жила уже в іншому світі. Незнайомий своїми хвилюваннями, він тривожив її серце, яке так солодко і водночас болюче стискалося, варто було лише згадати Семена» [1, с. 109]. Усупереч існуючим версія про смерть Слуцького за нез’ясованих обставин чи від утоплення, О. Гулько говорить про вбивство Семена на очах Галшки Лукашем Гуркою.

Саме з останнім пов’язано чи не найтрагічніший період життя Гальшки Острозької. Молода жінка знову стала розмінною монетою, тепер у руках короля. Достеменним фактом біографії історичної Гальшки Острозької було те, що вона провела 12 років у вежі замку в Шамотулах, який належав Лукашу Гурці. Використовує цей факт у своєму романі й О. Гулько. Авторка наділяє Гальшку неабиякою твердістю духу, щоб встояти від численних спокус і не скоритися волі Гурки: «Чим би мені це не загрожувало, я не вийду за цього пристарілого залицяльника! Я не боюся нічого! Навіть гніву короля!» [1, с. 110]. Заточена у вежу, Гальшка все одно проявляла протест, упертість та незламну силу волі: «Замкнувши мене у вежі, ви сподіваєтесь, ніби це допоможе зламати мене» [1, с. 204]; «Навіть під страхом смерті - ні!» [1, с. 232]. Молода жінка позбавлена спілкування, можливості бачитися з матір’ю, навіть виходити в сад замку вона може лише з дозволу нелюба. Проте вона не погоджується отримати волю як плату за свою прихильність до старого Гурки. Цей період життя князівни найвлучніше характеризує віщування Аглаї: «твоя душа помре раніше, ніж твоє тіло» [1, с. 90], «Помре твій розум. Ти житимеш» [1, с. 128].

Важливим складником психологізації образу Гальшки є її сни й видіння: «якийсь холодний камінний замок, вежа, висока і сира, і вона, Галшка, у тій вежі. Важкі й масивні ковані двері, які із зловіщим скрипом відчинялися і на порозі з’являвся Лукаш Гурка» [1, с. 114]; «Вона бачила скорботну процесію, яку очолювали два величезних атлети - несли труну, а в ній лежала вона, Галшка, з сивим волоссям, синіми губами і заплющеними очима - мертва» [1, с. 239]. Вони передають внутрішній стан спустошеності, страху, безвиході, приреченості молодої жінки, яку розглядають як придаток до посагу.

В образі Гальшки Острозької показано трагічну долю дівчинки й жінки, яка стала пішаком у жорстокій боротьбі нащадків шляхетських родів за її посаг. Із цього приводу в лаконічній післямові до твору О. Гулько, звертаючися до читача, зазначає: «Можливо, комусь мій роман видасться занадто жорстоким і перенасиченим насиллям. Хочу сказати дещо на своє виправдання. Це життя моїх героїв жорстоке і перенасичене насиллям. Мені самій було важко писати. Місцями плакала. Десь на написанні третьої частини впала у депресію, вийти з якої вдалося лише після завершення роману» [1, с. 383].

Отже, художню інтерпретацію образу Гальшки Острозької авторка проводить на основі майстерного поєднання документальних свідчень про її життя та художнього домислення деталей. Роман не переобтяжено надмірним введенням у канву твору подій, осіб - як історичних, так і вигаданих, але їх кількість виявляється достатньою для відтворення загально-історичної атмосфери того часу, оживлення задокументованих фактів та явищ.

Література

✵ 1. Гулько О. Посаг. Тернопіль : Богдан, 2011. 384 с.